Олексій Огульчанський - Скарб Солоного лиману

Здесь есть возможность читать онлайн «Олексій Огульчанський - Скарб Солоного лиману» весь текст электронной книги совершенно бесплатно (целиком полную версию без сокращений). В некоторых случаях можно слушать аудио, скачать через торрент в формате fb2 и присутствует краткое содержание. Город: Київ, Год выпуска: 2012, ISBN: 2012, Издательство: Грані-Т, Жанр: Детская проза, на украинском языке. Описание произведения, (предисловие) а так же отзывы посетителей доступны на портале библиотеки ЛибКат.

Скарб Солоного лиману: краткое содержание, описание и аннотация

Предлагаем к чтению аннотацию, описание, краткое содержание или предисловие (зависит от того, что написал сам автор книги «Скарб Солоного лиману»). Если вы не нашли необходимую информацию о книге — напишите в комментариях, мы постараемся отыскать её.

Чи знаєте ви, що таке морвік? І хто такі баби-носарихи та камбалячий вовк? І які скарби сховані у Солоному лимані? І як упіймати на гачок велетенського електричного ската — морську лисицю?
На ці та ще на безліч питань відповів чудовий український письменник Олексій Якович Огульчанський. Відповів так, що його пригодницькими повістями зачитувалося не одне покоління українських дітлахів. Адже кожен рядок, написаний цим письменником, дихає любов´ю до рідної землі та непідробним захопленням скарбами, які вона щедро відкривала йому.
Видання підготовлене до сторіччя від дня народження Олексія Огульчанського.

Скарб Солоного лиману — читать онлайн бесплатно полную книгу (весь текст) целиком

Ниже представлен текст книги, разбитый по страницам. Система сохранения места последней прочитанной страницы, позволяет с удобством читать онлайн бесплатно книгу «Скарб Солоного лиману», без необходимости каждый раз заново искать на чём Вы остановились. Поставьте закладку, и сможете в любой момент перейти на страницу, на которой закончили чтение.

Тёмная тема
Сбросить

Интервал:

Закладка:

Сделать

— Гайда за мною! — рвучко підхопився я і щодуху помчав за дельфінами, а за мною й мої супутники.

— Юро, — наздогнав мене Мишко, — куди це ми біжимо?

— До пузька, — відрубав я. — Він там, на краю коси.

Незабаром стежинка, якою ми бігли, стала ледь помітна, а перегодом зникла зовсім. Ніхто отутечки не ходив, бо закінчився камковий берег і почалися бур´яни.

Онде, і не так далеко, стирчав височенний червоний стовп — маяк-моргун. Отамо вже кінчалася наша коса, а ми так і не знайшли кладовища дельфінів. Може, дід Мореписець пожартував?

Раптом Пух, який біг попереду, зупинився і сторожко гавкнув. Що там? Підбігли до нього й одразу побачили зсохлі шкури дельфінів, їхні скелети. Ближче до моря лежав мертвий дельфін, який не встиг ще й висохнути. Я глянув на море, але дельфінів там уже не було. Де ж наш Пузько? Обійшли все кладовище, а свого помагача так і не знайшли. Наш слідець теж метушливо бігав уздовж берега, до всього принюхуючись. Раптом він зірвався з місця і кинувся у хащі колосняку — далеченько від берега.

— Знову бугая надибав? — занепокоївся Мишко.

— Ні. Бугаї живуть лише в очеретах.

У колосняку Пух зняв лемент.

— Мабуть, їжака надибав, — байдуже відказав Мишко. Справді, гавкун повернувся, збуджено гавкаючи, та згодом знов кинувся у ті ж зарості.

— Чого б це я репетував, — вже роздратовано мовив мій друг і неохоче пішов за своїм Пухом. І раптом:

— Юро! Давай сюди. Пузько знайшовся!

Високо піднявши хвоста, наш дельфінчик стирчав у багнюці— он аж куди зафутболив його чорноморський моцак!

Ми принесли пузька до моря і ретельно обмили. Можна було б повертатися у Тополівку. Ми й рушили було, але відразу ж зрозуміли — так нам пузька не донести. Вихід один — тягти його волоком по воді. Мотузкою прив´язали до голови дельфінчика ґумовий скрутень і, брьохаючи по воді, потягли його до Бугазу. На цей час уже заходилося на вечір, але сонце ще добряче припікало… Ми швидко стомилися, та й час було заморити черв´ячка.

Витягли пузька на берег, влаштувалися у затінку маслини і, як мартин-реготун на тюльку, жадібно накинулися на помідори, редиску, бички… Зрозуміло, не забули підгодувати й Пуха.

— Ой, як пити захотілося, а ми ж і краплини не взяли з собою! — раптом згадав Мишко.

— Вода є, та ще й холодненька…

— Де? — Мишко недовірливо глянув на мене. — Все тутечки солонюче — і повітря, і вода, і сонце…

— Гайда за мною, — бадьоро вигукнув я і побіг до горба черепашечника, вкритого соковитою травою. Там ми знайшли напівзариту діжку, ретельно прикриту фанерною накривачкою. Зверху лежав великий алюмінієвий кухоль. Зняли накривачку, і з діжки війнуло приємною прохолодою. Я набрав кухоль води. Мишко припав до нього спраглими губами і почав жадібно пити.

— Оце водиця. Холоднюча та смачна ж яка! Хто її привіз сюди, на косу, тому слід низенько вклонитися!

— Черепашкам кланяйся.

— Яким?

— Отим, на яких стоїш. Це ж вони зимою та навесні ввібрали в себе всю вологу снігів, дощу, ще й роси.

— Он воно що! А як же вода потрапляє в діжку?

— Дуже просто. У діжці немає дна. Якщо б її закопали глибше, вода вже була б солона.

— А чому? — не вгавав Мишко.

— Тому що прісна тримається на поверхні, бо легша за морську. А закопали діжку камкарі.

…Знову стягли ми в море нашого пузька. Тепер стало легше брести. Та хоч як поспішали, а дотягли його до затоки вже тоді, коли сонечко заховалося у вечірню золотаву хмарину. Не прийшли, а ледве притягли свої нещасні ноги. І все ж устигли того вечора заякорити пузька на те саме місце біля гирла.

З тиждень ми спостерігали з нашого вікмора за тим, як підростають камбалята. Вони вже не ховалися, помітивши бичка-заброду, і навіть були не від того, щоб і самим проковтнути якогось із них. У нас аж на душі полегшало. Ми ж урятували он скільки камбаляток!

Одного ранку зняли нашого пузька: він уже був непотрібний. Годі дратувати дельфінів! Помагача знову загорнули у брезентину і поклали на горище: може, ще коли згодиться!

Камбалячий вовк

Одного разу прибігли ми до нашого вікмора, щоб помилуватися врятованими камбалятами. Тепер у них немає ворогів. Живіть, ростіть собі!

Сонячне проміння добре освічувало морське дно. Перше, що ми побачили, так це зграйку тюльки. Рибчини саме снідали, ганяючись за дрібнотою — одноокими рачками-циклопами. Згодом помітили камбаляток. Одне з них влаштувалося біля ілюмінатора. Ми побачили, як воно здобуває собі їжу. От рибчина, припавши до дна, почала щосили ляпати по ньому плавцями, які оточували все її майже кругле тіло. Відразу над рибкою знялась золотава хмарина муляки. Коли ж вона розтанула — зникло й наше камбалятко. Коли уважно придивилися, помітили над купкою глею дві блискучі намистинки — очиці хитрющої рибчинки. Оченята весь час ворушилися, стежили за тим, що діялося навколо. От з моря з´явився здоровило-сіряк. Він попрямував до того місця, де зачаїлося камбаля, а воно зовсім не злякалося свого недавнього ворога і з місця не зрушило. Згодом з-під каменюки виліз невеличкий, завбільшки з маленьку монету, крабик. Кумедно перебираючи ногами, крабик подався на пошуки поживи і раптом зупинився, піднявши над головою куценькі вусики: помітив очиці. Що воно? Може, пожива? Клишоногий мисливець став повагом підкрадатися до неї. Коли ж він хоробро плигнув на здобич, над ним здійнялася хмаринка мулу і невдаха-ловець опинився у пащі камбаляти, яке знову затаїлося. Тепер до нього підплив морський тигр. Отако жартома рибалки називають малесенького бичкурика, який має войовниче — смугасте, як у тигра, забарвлення. Морського тигра теж зацікавили блискучі оченята, і він опинився у роті спритного ловця. Камбалятко проковтнуло ще необережну креветочку.

Читать дальше
Тёмная тема
Сбросить

Интервал:

Закладка:

Сделать

Похожие книги на «Скарб Солоного лиману»

Представляем Вашему вниманию похожие книги на «Скарб Солоного лиману» списком для выбора. Мы отобрали схожую по названию и смыслу литературу в надежде предоставить читателям больше вариантов отыскать новые, интересные, ещё непрочитанные произведения.


Юрий Мушкетик - Гетьманський скарб
Юрий Мушкетик
Олексій Огульчанський - Острів Сріблястих чайок
Олексій Огульчанський
Народное творчесто - Із пісенних скарбів
Народное творчесто
Олексій Огульчанський - Знахідка на все життя
Олексій Огульчанський
Олексій Огульчанський - Вітрів кут
Олексій Огульчанський
Роберт Стівенсон - Острів Скарбів
Роберт Стівенсон
Лариса Письменна - Скарб Вовчої криниці
Лариса Письменна
Андрій Кокотюха - Шукачі скарбів
Андрій Кокотюха
Олекса Стороженко - Скарб
Олекса Стороженко
Отзывы о книге «Скарб Солоного лиману»

Обсуждение, отзывы о книге «Скарб Солоного лиману» и просто собственные мнения читателей. Оставьте ваши комментарии, напишите, что Вы думаете о произведении, его смысле или главных героях. Укажите что конкретно понравилось, а что нет, и почему Вы так считаете.

x