Малгожата-Кароліна Пекарська - Клас пані Чайки

Учителька трохи помовчала, тоді посміхнулася й сказала:

— Гаразд. Розповім вам усе, що знаю.

Такого цікавого уроку біології в III-А ще не було. Учні дізналися про хімію кохання і про почуття, яке часто його супроводжує, тобто ревнощі. Довідалися про висновки трьох італійських учених, котрі ствердили, що романтичне кохання нічим не відрізняється від нав’язливого неврозу. Останнє повідомлення викликало в класі невгамовний регіт.

— А що таке нав’язливий невроз? — поцікавився Білий Міхал, який півуроку провів за читанням коміксів Російського та Ван Гамме.

— Це коли хтось почувається погано, якщо не читає коміксів про Торгала, — дуже серйозно відповів Мацек.

Щойно задзеленчав дзвоник на перерву і за вчителькою зачинилися двері, усі кинулися до Каміли. Кричали наввипередки, яка вона безсердечна й ревнива, а Єва вигукувала голосніше за інших і нарешті просто в обличчя кинула однокласниці, що вона — Ніхто. На захист Каміли стала лише Малгося, адже вони подруги, а друзів треба завжди підтримувати. Та навіть Малгося не змогла виправдати Камілину поведінку.

Зрештою, захищати не було кого. Після Євиних слів Каміла вибігла із класу. За нею вийшов лише Войтек, хлопець, якого місяць тому Паном Ніхто назвав не хто інший, як Каміла.

— Який їхав, таку стрів! — зауважив Алекс, щойно за ними зачинилися двері.

Дехто засміявся, і тільки Малгося помітила, що на парті залишилися всі Камілині речі. Сама дівчина не повернулася до школи до кінця уроків. Не прийшов і Войтек. І якщо Камілині зошити й книжки забрала Малгося, Войтекові причандалля так і залишилися лежати, розкидані на останній парті біля стіни, де новенький, наче заразний хворий, сидів сам-один…

Малгося не могла зрозуміти Камілиного вчинку. Навіщо вона пішла до Міхала? Чого хотіла домогтися? Адже сліпому видко, що Міхал, крім Кінги, нікого не помічає. Та найдужче вразила дівчину брехня подруги. Чому вона їй не довіряла? Ніде правди діти, Малгося дуже образилася. Крім того, Мацек, здавалося, зовсім її не розумів. Його власна думка про все, що сталося, не збігалася з Малгосиною. По-перше, він увесь час повторював, що поведінка Каміли, Єви, Кінги й навіть Чорного Міхала та решти класу відгонить дешевим бразильським серіалом. По-друге, стверджував, що все можна було передбачити, бо Каміла ніколи не закохувалася по-справжньому.

— Зроду не бачив настільки незрілої особи, — говорив Мацек, повертаючись із Малгосею зі школи. Дівчина несла Камілин рюкзак, а свій віддала Мацекові. — Вона намагається пристосувати дійсність до власних фантазій! Каміла страшенно інфантильна! Їй хочеться, щоб усе в житті складалося так, як вона мріє, ти цього не помітила?

— А ти помітив? — іронічно запитала Малгося.

— Ні, сам я цього не зауважив, — щиро відповів хлопець. — Я часто говорив з Олеком, і він мені багато чого наоповідав, як усе було, коли вони ще зустрічалися. Із Кшисеком балакав. Пам’ятаєш, що було в першому класі? Коли Каміла думала, що то він подарував їй слоника? Я пригадав чимало таких історій, і мені вималювалася цілісна картина. Каміла почувається щасливою тоді, коли все виглядає, мов у казці. Коли її собачку рятує принц. Коли він потайки підкладає подарунки. Та коли він скаже: «Я тебе кохаю», — це вже їй не подобається. Бо казка перетворюється на дійсність і романтика зникає. Мені лише Олека шкода. На щастя, він почав серйозно ходити на якісь кошмарні тренування, бо готується до змагань… Часто про неї розпитує. А я не знаю, що йому сказати…

Обоє помовчали. Малгося думала над Мацековими словами. У них було багато правди.

— Але ж у мріях немає нічого поганого… — Малгося ще намагалася захищати подругу.

— Узагалі-то ні. Але, мабуть, на все свій час, — Мацек замовк, а тоді змінив тему. — Невже ми повинні весь час говорити про Камілу? Я збирався тебе нині витягнути до басейну. Алекс із Білим Міхалом кличуть мене позмагатися. Хочеш із нами? — спитав він і відразу пошкодував, зрозумівши, що, коли вони підуть разом, виявиться, що він не вміє добре плавати, де вже йому змагатися з Алексом.

— Басейн? — Малгося замислилася. Була п’ятниця, уроки можна зробити пізніше. — Гаразд, — погодилася вона. — Але ходи зі мною, я мушу віднести Камілі її речі.

Мобілка Каміли не відповідала. Удома дівчини теж не було. Бабуся, здивована тим, що речі онуки приносить зі школи подруга, лише знизала плечима й узяла рюкзак. На щастя, у неї на кухні щось підгорало, тож старенька побігла туди, а Малгосі вдалося уникнути пояснень. Пробурмотівши, що вона дуже поспішає, дівчина швиденько подріботіла сходами вниз. Там на неї чекав Мацек.