Стефан Грабинський - Саламандра (збірник)

Бунтівлива реакція швидко прогресувала. Попри електричне світло у вжиток знову ввійшли старі добрі гасові лампи. Пані Марія навіть принципово надавала їм перевагу, шиючи або читаючи ноти, бо ж «електрика шкідливо діяла на її зір». У будинку з’явились свічки, яких давно ніхто не бачив. Одним словом, прадідівське освітлення і обігрів одержали у Погариську повну перемогу над винаходами прогресу в тій галузі.

Довгими зимовими вечорами вся родина збиралася у салоні при каміні, який став осередком домашнього життя. Червоне вогнище, ятрилося жаром полін, робило на господарів непереборний вплив, притягаючи до себе таємничою суттю стихії. Годинами сиділи мовчки, задивившись у криваві челюсті, слухаючи прискання іскор та шипіння тліючого дерева. Чар вогню особливо сильно діяв на пана Анджея та Юзя, вони майже змагались, підкидаючи – часто без потреби – свіже паливо.

– Татку, – визнав якогось вечора хлопець, – я хотів би мати в кімнаті таке велике вогнище, як те, що пастухи розкладають восени на полонинах.

– Мам! – звернувся він до пані Марії, що грала якусь бурхливу рапсодію, потопаючи очима у вогні, – правда, що вогонь, то гарна, дуже гарна річ?

– Правда, синку – відповіла мама, заслухана у бурхливу мелодію.

І мовби ілюструючи захоплення дитини вогнем, почала грати арію з «Трубадура».

Фанатичний культ вогню прибрав у Юзя дитинні форми, властиві його вікові. Батьки кілька разів зауважили, як він серед білого дня запалював цілком непотрібні свічки і годинами бавився їхнім пломенем. Входячи одного разу до спальні, пан Анджей побачив на столі стос паперів і газет, що яскраво палав, а коло нього Юзя, який сидів і зачаровано спостерігав процес горіння.

Через кілька днів, прибираючи покій, Мар’яна розгублено видобула з-під ліжка якийсь обвуглений предмет, загорнутий у килимок. Пані Марія провела суворе слідство і вияснила, що тим таємничим недогарком була стара шахівниця пана Анджея, яку Юзьо таємно прирік на страту спаленням.

Хлопчак тремтів зі страху перед батьківським гнівом і заховався у глухий кут. Та на загальний подив, Роєцький прийняв повідомлення про злочин з якимось дивним розумінням, не роблячи синові ані найменшої догани.

На пункті симпатії до вогню поміж батьком і сином наступило взаєморозуміння, навіть зрівняння. Архіваріус став на позицію дитини, він неначе розумів слабості Юзя, а навіть – дивна річ – заздрив йому, що може так просто задовольнити свою пристрасть. Невдовзі мав його перевершити.

Десь в середині січня виникла ідея влаштувати «забаву у вогонь».

Коли дружина займалась з сином фортепіанними етюдами у салоні, Роєцький вирішив зробити їм несподіванку. Тихо, не звертаючи на себе уваги, прокрався з пляшкою спирту до спальні і тут вилив весь вміст на одну з подушок, а потім підпалив.

Вибухнуло сильне полум’я, вмить охопивши постіль, а пан Анджей тішачись ефектом, закликав сім’ю з сусідньої кімнати. Пані Марія, здивовано скрикнувши, міцно стиснула синові руку і почала вперто вдивлятись у вогонь, у вогнисті язики, які вже добирались до фіранки.

Першим опам’ятався господар, який, схрестивши руки на грудях, уважно стежив, як розгоряється вогонь. З жахливим сміхом кинувся приборкувати вогонь, вхопив з сусіднього ліжка важкий турецький коц і матрац та люто кинув їх на язики полум’я, що клубочилося перед їхніми обличчями. Вдалося: приглушені ясно-блакитні вужі вогню щезли. Та Роєцький не дав себе одурити. З завзяттям пожежника він вдруге кинувся на вогонь, збиваючи кущики блідо-блакитного вогню, які зрадливо повзали під сподом.

Доки приборканий вогонь знову набрав сили, наступила третя й остання фаза: вода з відер, яку саме вчасно подала Мар’яна. Вогонь погасили. Пан Анджей з нервово затиснутими п’ястуками стояв якийсь час, як вкопаний, оглядаючи спалену постіль і обвуглене ліжко. Раптом розсміявся, неначе сам не свій.

– Ха, ха, ха,! От і мали ми вже у Погариську пожежу! Чи не так, Марійко? І погасили її власноручно без чужої допомоги – оцими голими руками. Задушили ту червону гідру, – додав за мить уже спокійніше. – Ха, ха, ха. Ну що, Юзю? Сподобалось, га?

І наче нічого не сталося, всі троє засіли за вечерю. Пізно ввечері, ідучи на спочинок до обгорілої спальні, пані Марія шепнула чоловікові:

– Знаєш, Андрусю, а вогонь – то прегарна річ…

Відтоді «несподіванки» траплялися у Погариську щораз частіше.

Роєцький натхненно влаштовував родині «вогнисті забави», незважаючи на величезні втрати, які ті забави спричиняли. Його надзвичайно бавило поширення вогню, якому в критичну мить міг накласти пута; це надавало особливого задоволення кожного разу, коли перемагав зрадливого противника.