Стефан Грабинський - Саламандра (збірник)

Раптом Анджей стрепенувся. Опустивши руку, прикрашену аметистовим перснем, в шкіряний мішечок на поясу, витягнув пучку кадіння, кинув його на жарини, тліючі в мушлі вівтаря. Бухнуло полум’я, злетів дим; в повітрі запахли миро і вербена. Маг узяв чашу з розтертими травами і почав сипати їх у вазу на тринозі. Заклубочився густий сіро-жовтий дим і став згущуватися під стелею; я вловив запах цикути, шальвії і мандрагори.

Андрій узяв лівою рукою стилет, водночас правицею підтримуючи пантакль полум’яного пентаґраму, символу влади над стихіями.

– Мертва голово! – голосно промовив Анджей, спрямовуючи два кінці п’ятикутної зірки на триногу. – Господь наказує тобі через живого і посвяченого змія!..

Херувиме! Господь наказує тобі через Адама-Йотхавага!

Орле блудний! Господь наказує тобі через крила Бика!..

Змію! Господь наказує тобі в знаку тетраґраму через ангела і лева!

Міхаелю! Габріелю! Рафаелю! Анаелю! Хай сплине волога через дух Елоіма! Хай триває суша землі через Адама-Йотхавага! Хай буде прозорою далечінь небес через Ягве-Зебаота! Хай буде суд через вогонь потугою Міхаеля!

Маг замовк і уважно розглядав клуби диму під стелею. Вони ліниво піднімалися подвійною колоною з вівтаря і триноги та зливалися під склепінням дугою. Вєруш сховав стилет за пояс і, узявши чашу з водою, тризуб Парацельса, орлине перо і шпагу, закінчив формулу закляття:

– Ангеле з мертвими очима, послухай мене або відплинь з цією святою водою!

Змію рухливий, повзи до моїх ніг або хай покарає тебе святий вогонь, і тоді випаруйся разом з пахощами, якими я каджу!

Орле спутаний, підкорися моєму знаку або відступи перед цим подмухом!

Крилатий Бику, працюй або повернися на землю, якщо не хочеш, щоб я пронизав тебе шпагою!..

Нехай повернеться вода до води; нехай горить вогонь, вирує повітря, нехай ляже земля на землю силою пентаґраму і в ім’я тетраґраму, вписаного в центр променистого хреста!..

Дими здригнулися, заколихалися і склубочились. З аркади виникла прозора, мов тюль, куртина і опустилася вниз, відокремивши нішу від підземелля. За першою пішла друга, третя, четверта. Стрічками перевилися вони разом і утворили густу молочно-білу запону, за якою зникла ніша з лежанкою і чоловіком, що спав.

Маг дмухнув на поверхню води в чаші, всипав дві пучки солі і, зануривши в розчин пучок з гілок ясена, барвінку і шавлії, окропив ними вівтар, шепочучи ритуальні слова:

– Хай віддаляться від цієї солі витвори стихії, щоб стала вона сіллю небесною і врятувала душі наші і тіла наші від всякого пороку і гнилі, надії нашій крила дала для лету.

Потім, витрусивши з кадила залишки попелу, вимовив слова закляття:

– Хай повернеться прах цей в джерела живої води і запліднить собою землю, щоб провела древо життя.

Він опустив копистку з яспису у посудину і помішав. Коли сіль і попіл у воді з’єдналися, з вуст його прозвучав наказ:

– У солі вічної мудрості, у воді відродження і в попелі, що народжують нову землю, хай стане все в ім’я Габріеля, Рафаеля та Уріеля!

Тепер Вєруш мовчки вдивлявся в димову завісу. Під нею пробігали хвилі, викликані силою його погляду. І тоді, зробивши знамення чашею, він голосно гукнув:

– Заклинаю тебе, креатуро води, щоб стала мені дзеркалом Бога живого в справах його, джерелом життя і омовінням від гріхів! Амінь!

Духу морить, страшний владико вод, ти, хто володіє ключами небесної милості, володарю потопів і злив весняних, вартовий джерел і фонтанів, закликаю тебе!..

У димовій завісі замерехтіло: однорідна сіро-біла стіна розшарувалася, розпалася і утворила контур людино-звіра. Похитуючи величезною головою в морських водоростях, він упився ненависним поглядом в заклинача.

– Чого хочеш від мене?

– Якщо ти або хтось із підвладних тобі мешканців вод, спраглих набрати видимих форм, скористався сном цієї людини і привласнив собі його тіло астральне, наказую в ім’я пентаґраму повернути йому її негайно!

На обличчя примари заграла лиховісна посмішка. Він скоса глянув у бік ніші, вдарив кілька разів ластовидним хвостом по череві і розплився в туманності диму.

– Отже це не вони, – сказав Анджей, поглянувши на мене. – Перейдемо до їхніх вогненних антагоністів!

І підкинувши в чашу триноги живицю, камфору і сірку, він тричі гукнув:

– Джин! Самаель! Анаель!

І зробивши знамення тризубцем Парацельса, голосно вимовив:

– Заклинаю тебе, креатуро вогню, знаком пентаґраму і в ім’я тетраґраму, в яких воля сили і віра права! Амінь!