Стефан Грабинський - Саламандра (збірник)

Либонь, смерть настала недавно, розклад ще не торкнувся трупа. Помер з голоду?.. Ледве чи так, на столику поряд з тапчаном півбуханця зацвілого хліба, миска з овочами. Може, задихнувся? А може, стався тут жахливий злочин, надійно укритий від світу в похмурому підземеллі, в шести метрах під руслом річки?

Я підійшов до Анджея і легенько дмухнув йому межи очі. Він прокинувся і глянув цілком притомно.

– Відпочинь, – я присунув йому ослінчик.

– Справді, я потребую відпочинку, – відповів, сідаючи. – Занадто велика втрата енергії. Де ми?

– На глибині кількох метрів під руслом Дручі. Ми не одні.

– Як то?..

– Маємо товариша.

І я спрямував промінь червоного світла в куток.

– Якийсь задушений рибалка.

Вєруш схопився з місця і кинувся до тіла.

– Це ж чоловік, якого ми шукали, – він вдивлявся в обличчя невідомого пильним поглядом.

– На жаль, він мертвий.

– Помиляєшся, Єжи! Він просто спить.

– Жартуєш?

І я припав вухом до грудей бідолахи.

– Труп, серце не б’ється.

– А я, всупереч очевидному, стверджую, що цей чоловік не помер, а віддавна, може, місяці або навіть роки, занурений у сон, схожий на летаргію.

– Ти хочеш його розбудити?

– Ні, поки що це не в моїх силах.

– Тоді, може, винесемо його звідси?

– Не обійдеться без неприємностей і небажаного розголосу. Краще залишити його на якийсь час у цій криївці.

– Але ж ми так нічого від нього не довідаємося. Якщо він дійсно пов’язаний з Камою…

– Напевно так, але сумніваюся, чи зумів би він нам хоч що-небудь повідомити. Вочевидь, він ніколи в житті Ками не бачив; принаймні у нормальному стані, наяву. А про те, що зараз переживає його душа за межами тіла, він або забуде після пробудження, або спогади стануть такими мутними і заплутаними, що замість допомогти, лише утруднять завдання.

– Отже, доведеться чекати зміни в його стані?

– Можна їх викликати штучно. Якраз його стан свідчить про те, що мої підозри стосовно Ками починають справджуватися.

– Чи не поділишся своїми припущеннями?

– Ще ні. Не люблю ділитися гіпотезами, які не в силах підтвердити безпосереднім досвідом. Потерпи, Єжи. Ми повернемося сюди, може, за тиждень, коли я відповідним чином підготуюся. А зараз пора повертатися, вже пізно.

Він ще раз поглянув на закляклу фігуру, торкнувся пальцем скроні чоловіка і попростував до виходу. Я випередив його, щоб посвітити ліхтариком. Ми йшли швидко і упевнено, дорога, хоч і крута, бігла рівно. Мене вельми здивувало, що за десять хвилин ми вибрели схилом на поверхню за кілька кілометрів від надбережних провулків, де ми так довго блукали на шляху до мети.

– Дивно, – заговорив я, – ми увійшли через гидкий коридор в одному з будинків над річкою, а виходимо з підземелля кількома кілометрами східніше і в чисте поле!

– Мабуть, існує подвійний вихід. І той другий безпечніший від тамтого. Бо поза містом добре прихований у чагарях.

– Дійсно. От тільки нам доведеться продиратися силою через цей живопліт.

– Тут колись була вузька просіка, – відповів Вєруш, пробуючи ґрунт під ногами. – Правда, майже зовсім заросла.

– Знати, давно ніхто не користувався стежиною.

– Без сумніву. Та ми якось проберемося. Ти молодший – прокладай дорогу!

Я сміливо кинувся на чагарі, і незабаром опинилися ми на великому, порослому травою і дрібними кущами пасовиську. За сто кроків від нас у нічній тиші плескалася Друча.

Наступний тиждень минув у приготуваннях. Студія Вєруша виглядала, як середньовічна лабораторія алхіміка. Зранку до пізньої ночі горів вогонь в атанорі, клекотіло у тиглях, пінилися реторти. Анджей в шкіряному фартуху з гексаґрамою на грудях, мов сучасний Парацельс, помішував рідини, варив, випаровував, проціджував. Тричі на день я був свідком церемонії обмивання. Шепочучи ритуальні молитви, Вєруш омивав руки олійкою з вербени, рути і лавра. Перед полуднем він обкурював лабораторію мішанкою лавра, камфори, живиці, солі і сірки. На столі сушилися пучки трав, поширюючи аромат м’яти, шавлії і барвінку. У клубах кадила та алхімічних заклинань латиною Анджей проглядав скриню з магічними причандаллями: поблискували леза шпаг з герметичними написами, виблискували холодом сталі мечі, стилети, кинджали, золоті і срібні чаші, інкрустовані знаками семи планет, визирали пір’їни великих птахів, магічні жезли, фантастичні тризубці.

Він відкладав убік деякі речі, витирав пил з інших, комбінував, складав, підбирав.