Стефан Грабинський - Саламандра (збірник)

– Коли кажу, що чари, то чари. Хіба хто чув, щоб отакі речі самі опинилися в тілі? Певно, панні позаздрила якась зла жінка, ось і підкинула.

За кілька днів рана затяглася безслідно. А незабаром утворився гнійник на лопатці, нагноєння продовжувалося цілий тиждень, коли ж болячка тріснула, разом із згустками крові і гною вийшли шматочки вугілля, старі іржаві шпильки і навіть кусник темно-зеленого сукна.

Лікарі були безсилі запобігти такому дивному захворюванню, я звернувся за допомогою до Вєруша. Він прийшов, як завжди зосереджений, мовчки вислухав розповідь Гальшки про перебіг хвороби і оглянув хворі місця.

– Попереджаю, – нарешті заговорив, одночасно проводячи магнетичні паси від осереддя гнійників до кінцівок, – поки що я вилікую вас лише тимчасово; зараз не вдасться вилікувати остаточно. Проте сподіваюся, – додав з м’якою усмішкою, по-батьківськи погладивши її світлу голівку, – що за якийсь час, можливо, навіть незабаром мені вдасться ліквідовувати хворобу.

– Я вам вірю, – і Гальшка з повною довірою подивилася в його добрі мудрі очі.

– Ваша віра допоможе мені, укріпить мої сили. Єжи, потримай праву руку!

Під пасами Анджея хвороботворна матерія набрякла у великий синьо-червоний гнійник на ключиці і поволі почала спускатися від запаленого центру по руці до долоні.

Я поглянув на Анджея. Він мовчки зосередив погляд на хворій, на лобі залягла глибока зморшка, руку він тримав в кількох сантиметрах від передпліччя Гальшки.

– Рrogredіarіs! [36] Рухайся! ( Лат .) – тихо, але твердо наказав він і опустив руку на кілька сантиметрів нижче до ліктя. Пухлина, слухняна волі лікаря, зм’якла і витягнулася вузькою червоно-синьою смугою до ліктя.

– Рorro! [37] Далі! ( Лат .) – знову наказав він.

Хвора тихенько застогнала.

– Боляче.

– Зараз настане полегша, – заспокоював Анджей, тримаючи свою руку над згином ліктя. – Зазвичай суглоби болючіші. Рorro!

Гнійна смуга опустилася нижче, до долоні.

– А зараз, Єжи, підтримай, будь ласка, вище, біля плеча.

– Не боляче? – запитав я, обережно притримуючи Гальшчину руку, де щойно палав величезний гнійник.

– Аніскільки, – відповіла вона, залившись рум’янцем.

А Вєруш тим часом підвів хвору субстанцію до пальців. За п’ятнадцять хвилин луснули гнійники на вказівному і середньому пальцях, разом з кров’ю і гноєм вийшли друзки скла. Вєруш промив рани сулемою і, натерши долоню хворої маззю, наклав пов’язку.

– Як себе почуваєте? – запитав, закінчивши операцію.

– Чудово. Нічого не болить. Дякую вам, чудовий лікарю!

І із сльозами на очах вона потиснула йому руку.

– На жаль, – зітхнув Анджей, збентежений старим Гродзенським, що наполягав на гонорарі. – У будь-якому випадку, всі заходи поки тимчасові… Ні, дякую панові, я рішуче відмовляюся, – сказав ідучи. – Адже я ніколи не займаюся лікуванням; виняток зробив лише для нареченої мого друга.

– У такому разі я просто не знаю, як вам віддячити? – зніяковів, у свою чергу, батько Гальшки.

– Дурниці, любий пане. Прошу вас обов’язково відвезти дочку на деякий час в село, і подалі – краще в гори. Поки що необхідно забрати її з міста.

– Завтра ми виїжджаємо.

– All rіght! Чудово. А ти, дорогий мій Єжи, залишишся протягом усього цього часу зі мною.

Протести Гальшки і її матері не допомогли. Ще того ж вечора, улягаючи волі Анджея, я попрощався зі своєю нареченою на довгий час.

– Ти негайно вирушиш зі мною, – рішуче зажадав мій друг, майже насильно відводячи мене від Гродзенських. – Необхідно обговорити вельми серйозну справу.

Незабаром ми вже сиділи в тихій майстерні і задумливо, не відриваючись, дивилися на полум’я у коминку. Та ось Анджей підняв голову і подивився на мене.

– Гадаю, ти не сумніваєшся, хто зурочив Гальшку.

– Так. Усі докази провадять в одному напрямку.

– Отже, зволікання небезпечне, мусимо діяти, допоки отруйний вихор, який дме ЗВІДТИ, не перетворився на смерч, якого вже не опануєш.

– Я весь до твоїх послуг.

– Пам’ятаєш рештки води, розлитою Камою з чаші?

– Звичайно. Ти тоді зібрав воду в реторту і заховав у ніші атанора.

– Мені нарешті вдалося дослідити астральний фантом цієї води.

– Отже, у води теж є астральний фантом?

– Як у будь-якої стихії і будь-якого елементу. Ти читав Теофраста Парацельса? «De ente astrorum» і «Archіdoxіs magіca»?

– Ні, не читав, лише чув про цю дивовижну людину. Здається, в окультистів він користується великою пошаною.

– Парацельс один з найсерйозніших магів Європи, несправедливо оббреханий офіційною наукою. Так от, в згаданих творах цього філософа розрізняються чотири види астральних фантомів: Stannar або Truрhat, тобто фантом мінералів, який зв’язує їхню матеріальну форму і душу, викликає кристалізацію; астральний фантом квітів, тобто Leffas – життєва сила рослини, завдяки алхімії її можна зробити видимою в скляній пробірці, і, нарешті, фантом тварин, званий Evestrum, ну, і двійник людини.