Иван Багряный - Тигролови

– Руки вгор у!.. – блиснула сталь пістолета, наставленого сторч.

Григорій звів руки… Але, зводячи руки, несподівано піддав ногою так, що пістоль фуркнув десь через голову в сніг, а в ту ж мить Гриць зацідив невідомого з усього маху в ухо. Григорій не дав упасти – з лівої! А тоді турнув ногою так, як те робить сохатий, рятуючись від смерті, – сторч у груди прямим ударом.

Невдалий Пінкертон хекнув, мелькнувши ногами в повітрі, полетів у темряву, з хряском ударившись об паркан, і звалився десь у сніг.

– Не ходи босий! – прошипів люто Гриць, ступнувши слідом.

– Стоп! – спинив Григорій. – То – чорнороб. Гайда!!.

І, підхопивши доху, що Григорій упустив, підіймавши руки, хлопці припустили, як дрібен дощик…

На станцію забігли з другого боку, просто на колії. Саме вирушав товаровий ешелон – десь, ніби на південь. Скочили на ходу. Трапили в порожній вагон. Забрались у куток і сиділи, тяжко відсапуючись.

А вже як ешелон пройшов через міст на Уссурі і покотив шпарко, Гриць почав реготатись:

– Що воно було за халера, га?! Чого воно хотіло?

– Чого хотіло?

– Еге ж.

– Напевно, хотіло пограбувати… Мабуть, бачило багато грошей… як гуляли і…

– От заробив бідняга!

Григорій мовчав. Думка йому шалено працювала, намагаючись знайти всьому логічне пояснення, але нічого не виходило. Сам не знав, що думати. Може, він нечемно турнув того, що стояв на дверях?

Далебі так! В кожнім разі він його напевно перелякав. Це він пам’ятає. Може, що ляпнув у хмелю? Так ні…

Напружував пам’ять, намагаючись пригадати, що то був за один, але не годен був щось до пуття згадати, як в дурному сні. Дуже він випив зайве.

А може, і справді хто думав пограбувати? А гляди – швидше всього. Все можливе. Одначе інстинктивно відчував, що щось не так, що за тим криється величезна небезпека, загроза.

А зрештою махнув рукою. «Аби лише не прибили того дурака на смерть. Хай брикає…» Розв’язали рюкзак і заходились вечеряти.

Потім посідали тісно в кутку і так задрімали. Товаровий ешелон йшов не зупиняючись.

На станції Лазо хлопці вилізли десь на світанку.

У Кім-Гі-Суна посідлали коні, швиденько поснідали, випили по чарці з того запасу, що накупили в Хабаровську, і рушили.

Поки перебували в цім світі цивілізації, почувались непевно, почувались в небезпеці, – нічна пригода набула таємничого значення, незрозумілого змісту. Квапилися швидше виїхати в інший, у свій світ.

І тільки коли повернули в хащі – свобідно зітхнули: «Все!» Вернувся добрий гумор, упевненість і душевний спокій.

Тут – вони вдома! О, тут вон и господарі!

Слухаючи, як шуміли кедрачі назустріч, як височенні кедри похитували коронами привітно, переповідаючи вічну свою казку а чи звітуючи за дні розлуки, Григорій відчув прилив буйної, дикунської радості, а воднораз – непереможної сили, що вирувала в нім.

Го-го! Хтось там на нього насувається?! То ми ще подивимось. О, ми ще подивимось! Доки він тут – нема тії сили, щоб його звідси викурила, щоб взяла його живцем.

І не знаючи, як виладувати ту снагу і ту безвідчитну тваринячу радість від життєвої наснаги, хлопці пускали коні вчвал, стріляли в пні і стовбури і гоготіли, як азіати.

«Так, ми ще подивимось!»

Вдома Гриць розповідав Наталці про їхні парубоцькі походеньки. Про химерних розмальованих дівчат, про музики, про мащені фарбою губи, про дивацькі танки… Про весь той «цирк».

Дівчина, що знічев’я перебирала ізюбрині лапки, готуючи їх до шиття унтів, і пильно розглядала їх – особливо ті чотири – ревичні, з того ізюбра, що дурів з пристрасті й загинув, – слухала братові теревені й була дуже сердита.

Навіть не тішилась з подарунків, що їх навезли хлопці.

А як зосталися з Грицем самі, Наталка приступила з допитом – перепитувала знову й знову про їхні гулі, про чудернацькі музики, про танці та про тих панянок мальованих, і слухала пильно, з блискучими очима, намагаючись не проґавити ні слова… Який химерний той світ! Чи й вони теж танцювали?

Аякже! Танцювали. Навіть до тих панянок сватались, такі-о інтересні… – Гриць показував, які саме інтересні.

Але виходило, що то не вони танцювали з півголими «панянками», а ті «пришелепкуваті городяни». А вони? – вони собі добре попиячили.

І Гриць так майстерно списував весь той «цирк» і тих городян, і так смішно копіював їх, ходячи по хаті вихилясом, що Наталка вже заходилась щирим реготом і конче хотіла все те сама колись побачити.