Готфрид Келлер - Зелений Генріх

У будинку пані Марґрет я знайшов собі нову забаву. Виявивши серед її книг на рідкість безглуздий порадник із теософії, що містив проілюстровані описи різноманітних наївних експериментів, я вичитав там між іншим повчання для влаштування досліду, який дозволяє наочно показати всі чотири стихії. Дотримуючись цих вказівок, я взяв велику колбу і наповнив її на чверть піском, на чверть водою, потім олією, а останню чверть залишив порожньою, тобто наповненою повітрям. Речовини відокремилися одна від одної й розмістилися в колбі згідно зі своєю питомою вагою, так що я міг на власні очі бачити чотири стихії, замкнуті в обмеженому просторі: землю, воду, вогонь (горюча олія) і повітря. Гарненько збовтавши вміст колби, я перемішував речовини, в результаті чого виникав хаос, потім він незмінно прояснявся, і це високовчене заняття приносило мені чимале задоволення.

Потім я брав аркуші паперу та малював на них за зразком, узятим із тієї ж книги, величезні сфери, покреслені вздовж і впоперек колами та лініями, облямовані кольоровими смугами і поцятковані цифрами та латинськими літерами. Чотири сторони світу, зони та полюси, зірки й туманності, стихії, темпераменти, чесноти і вади, люди і духи, земля, пекло, чистилище, сім небесних сфер – усе це було безладно, але все ж у деякій послідовності навалено в одну купу, так що розбиратися в цій премудрості було справою головоломною, але захоплюючою. Всі сфери були населені людськими душами, що ділилися на розряди, кожен із яких міг процвітати тільки в певній сфері. Я позначав їх зірочками, а зірочкам давав імена: вищого блаженства зазнавав мій батько, душа якого мешкала всередині трикутника, що зображував око Господнє, біля самісінької зіниці; через це всевидюще око вона, здавалося, дивилась на матінку й на мене, що гуляли в найкрасивіших місцевостях, які тільки є на землі. Зате мої недруги всі до одного знемагали в пеклі, в товаристві нечистого, якого я зобразив із довжелезним хвостом. Зважаючи на те, як поводились окремі люди, я змінював їх місцеперебування, переселяв їх у вигляді заохочення в ті сфери, де жила публіка чистіша, або виганяв їх туди, де стоїть плач і скрегіт зубовний. Інших я піддавав випробуванню, і вони витали у мене між небом і землею; іноді я навіть зводив разом душі двох людей, які за життя терпіти один одного не могли, і прирікав їх на спільне ув’язнення в якій-небудь віддаленій сфері або, навпаки, розлучав двох люблячих, насилав на них багато різних негараздів, а потім улаштовував їм радісну зустріч в іншому, блаженному світі. Таким чином я тримав під наглядом усіх відомих мені людей, старих і молодих, і в цілковитій таємниці від них розпоряджався їхніми долями.

Далі в теософії рекомендувалося зайнятися виливанням у воду розтопленого воску, – не пам’ятаю вже, що саме був покликаний продемонструвати цей експеримент. Наповнивши водою кілька аптечних склянок, я почав бавитися, роздивляючись химерні форми, яких набував застигаючий віск, а потім закупорив склянки і поповнив ними мої наукові колекції. Ці маніпуляції зі склянками припали мені до смаку, а коли я набрів на анатомічний музей при лікарні та, завмираючи від страху, нашвидку пробіг по його залах, у мене виникла нова ідея на цей рахунок. Справа в тому, що ті посудини з ембріонами та виродками, які я все-таки встиг розгледіти, викликали у мене жвавий інтерес, і, побачивши в них чудові зразки для моєї колекції, я вирішив виліпити щось подібне. В одній із шаф у матінки зберігалися шматки суворого, а також і вибіленого полотна, натканого нею в години дозвілля, і в тій же шафі було приховано, а потім забуто кілька плиток чистого воску, які свідчили, що багато років тому господиня будинку старанно займалася бджільництвом. Відламуючи від цих плиток усе більші шматки, я почав ліпити курйозних великоголових чоловічків, точнісінько таких, як у музеї, тільки трохи менших, і прагнув усіляко урізноманітнити їх і без того фантастичний вигляд. Я намагався роздобути якомога більше склянок усілякої форми і величини та підганяв під них мої фігурки. У високих та вузьких флаконах із-під одеколону, в яких я відбивав шийку, бовталися на ниточці довготелесі та худі суб’єкти, в плоских і широких банках із-під мазі тулилися роздуті, як пузир, карлики. Замість спирту я наповнював судини водою і давав кожному з їхніх мешканців яке-небудь кумедне прізвисько, позаяк ліплення фігурок виявилася превеселим заняттям, і мій спочатку суворо науковий інтерес непомітно змінився інтересом до гумористичного боку справи. Коли у мене набралося десятків три таких красенів і кінчався віск, я вирішив охрестити всю чесну компанію і забезпечив мої творіння кличками на кшталт Пташиний Ніс, Кривоніжка, Кравчик, Круглопузик, Ганс Пупок, Воскогриз, Восковик, Медовий Чортик та іншими подібними до цих іменами. Я тут же склав для кожного з них короткий життєпис і довго ще з захопленням придумував подробиці їх минулого життя, яке вони провели в тій горі, звідки, за розповідями наших нянечок, беруться маленькі діти. Я навіть виготовив для кожного особливу таблицю зі сферами, де зазначав усі його добродійні або погані вчинки, і якщо хто-небудь із них викликав на себе моє невдоволення, я чинив із ним точно так само, як із живою людиною, і відправляв його на помешкання в яку-небудь гіршу місцевість. Усе це я проробляв у одній віддаленій кімнатці, де стояв мій улюблений потемнілий від часу стіл із кількома висувними шухлядками. Одного вечора, коли вже сутеніло, я розставив на ньому всі мої склянки, так що утворилося коло, всередині якого красувалися чотири стихії, і, розклавши яскраво розфарбовані таблиці, освітлювані восковими чоловічками, що тримали в руках запалені ґноти, занурився у вивчення сузір’їв на картах, викликаючи зі строю та піддаючи огляду по черзі то Восковика, то Кривоніжку, то Пташиного Носа, зважаючи на те, чий гороскоп я складав. Раптом я ненавмисно штовхнув стіл, так що склянки дзвякнули, а воскові чоловічки захитались і засмикалися. Це мені сподобалось, і я почав ритмічно постукувати по столу, а вся компанія затанцювала в такт ударам; тоді я заспівав і затарабанив по столу ще голосніше й несамовитіше, так що склянки відчайдушно задеренчали, стукаючись одна об одну. Як раптом за моєю спиною хтось пирхнув, і в кутку блиснули двоє яскравих очей. Це була якась чужа, дуже велика кішка, що виявилася замкненою в кімнатці, вона досі сиділа тихенько, а тепер злякалася шуму. Я хотів прогнати її, але вона погрозливо вигнула спину, наїжачилась і з гучним бурчанням витріщилася на мене; злякавшись, я відчинив вікно і кинув у неї склянку; кішка спробувала скочити на підвіконня, але зірвалась і знову перейшла в наступ. Тут я взявся шпурляти в неї одну фігурку за одною; спочатку вона забилася в страшних судомах, потім скрутилась у клубок, готуючись до стрибка, а коли я нарешті метнув їй просто в голову всі чотири стихії, вона опинилась у мене на грудях і запустила кігті в мою шию. Я звалився під стіл, свічки погасли, і, опинившись у темряві, я почав кричати і кликати на допомогу, хоча кішка вже втекла. Матінка, що ввійшла в кімнату саме в той момент, коли кішка вибиралася на волю, застала мене лежачим на підлозі майже непритомного, а навколо мене струмками текла вода і всюди валялися осколки скла та страшні потвори. Вона ніколи не звертала уваги на мою метушню в комірчині, радіючи з того, що я поводжуся тихо й не сумую, і тепер із подивом слухала мою плутану розповідь про подію. Попутно вона виявила, що її запас воску сильно підтанув, і вже з деякими ознаками гніву почала розглядати руїни мого загиблого світу.