Шодерло Лакло - Шодерло де Лакло. Небезпечні зв'язки; Абат Прево. Манон Леско

Покинувши мене, батько попрямував до пана де Г*** М***. Він застав у нього також його сина, якого мій гвардієць чесно відпустив на свободу. Я так і не дізнався про подробиці їх бесіди; але мені неважко було судити про неї за фатальними її наслідками. Вони пішли разом, обидва батьки, до начальника поліції, в якого просили двох милостей: по-перше, випустити мене негайно з Шатле; по-друге, ув’язнити Манон довічно або ж вислати в Америку. Якраз у той час почали відправляти усіляких волоцюг на Міссісіпі. Начальник поліції дав слово відправити Манон із першим же кораблем.

Пан де Г*** М*** і батько мій з’явилися відразу ж до мене зі звісткою про мою свободу. Пан де Г*** М*** ввічливо попросив у мене вибачення за минуле і, привітавши мене з таким чудовим батьком, переконував надалі користуватися його порадами та прикладом. Батько наказав мені вибачитися перед Г*** М*** в уявній образі, завданій мною його сім’ї, і подякувати за сприяння моєму звільненню.

Ми вийшли всі разом, ні словом не згадавши про мою кохану. У їх присутності я не посмів навіть замовити про неї слово охоронцям. На жаль, моє прохання було б однаково даремним. Фатальний наказ прибув одночасно з наказом про моє звільнення. Через годину бідолашну дівчину було переведено в притулок і приєднано до інших нещасних, засуджених на ту ж долю.

Змушений піти за батьком на його квартиру, я лише близько шостої години знайшов мить вислизнути з його очей, аби поспішити назад у Шатле. Я мав один тільки намір – передати трохи харчів для Манон і доручити її турботам охоронця, бо не тішив себе надією, що мені дозволять побачитися з нею. Так само у мене не було ще часу подумати про її звільнення.

Я викликав охоронця. Він не забув моєї щедрості й доброти і, бажаючи хоч чим-небудь прислужитися мені, заговорив про долю Манон як про нещастя вельми прикре, бо це не може не пригнічувати мене. Я не міг утямити, про що він веде мову. Деякий час ми розмовляли, не розуміючи один одного. Зрештою, переконавшись, що я нічого не знаю, він повідав мені те, про що я вже мав честь вам розповісти і що повторювати для мене занадто тяжко.

Ніякий апоплексичний удар не подіяв би більш раптово й жахливо. Серце моє болісно стислось, і, падаючи непритомним, я подумав, що назавжди розлучаюся з життям. Опритомнів я не відразу; коли я прийшов до тями, я оглянув кімнату, оглянув себе, щоб упевнитися, чи ношу я ще сумне звання живої людини. Достовірним є те, що, йдучи лише за природним прагненням звільнитися від страждань, я ні про що не міг мріяти, окрім як про смерть, у цю мить відчаю і жаху. Навіть страшні картини замогильних мук не здавалися мені жахливішими, ніж жорстокі судоми, що терзали мене. Між тим завдяки дивній дії любові я скоро знайшов у собі сили подякувати небесам за повернення мені притомності й розуму. Моя смерть була б визволенням лише для мене самого. Манон потребувала мого життя, щоб я міг звільнити її, допомогти їй, помститися за неї. Я присягнувся віддати їй усі свої сили без залишку.

Охоронець надав мені допомогу з такою увагою, якої міг би я очікувати хіба від найкращого друга. З палкою вдячністю прийняв я його послуги. «Бач, – сказав я йому, – ви зворушені моїми стражданнями. Всі відвернулися від мене. Навіть батько мій – один із найбезжальніших моїх гонителів. Ні в кого немає співчуття до мене. Ви, тільки ви в цій обителі жорстокості й варварства виявляєте співчуття до найнещаснішого з людей». Він мені радив не показуватися на вулиці, не очунявши від мого сум’ятного стану. «Нічого, нічого, – відповів я йдучи, – ми побачимося знову, раніше, ніж ви думаєте. Приготуйте мені найпохмурішу з ваших камер; я постараюся на неї заслужити».

Дійсно, найближчі мої наміри полягали в тому, щоб розправитися з обома Г*** М*** і начальником поліції та вслід за тим кинутися штурмом на притулок, покликавши всіх, кого тільки зможу, за собою. Навіть батька я готовий був не щадити у своїй справедливій жадобі помсти, бо охоронець не втаїв од мене, що вони з Г*** М*** винуватці моєї втрати.

Але коли я зробив декілька кроків на вулиці, й повітря трохи охолодило мою кров і заспокоїло мене, лють моя поступилася місцем почуттю більш розсудливому. Смерть наших ворогів зробила б погану послугу Манон і, мабуть, відняла б у мене всяку можливість їй допомогти. З іншого боку, чи міг я вдатися до підлого вбивства? А який інший шлях помсти відкривався переді мною? Я зібрався з силами і духом, вирішивши передусім постаратися звільнити Манон, а вже після успіху цієї важливої справи зайнятись іншим.