Шодерло Лакло - Шодерло де Лакло. Небезпечні зв'язки; Абат Прево. Манон Леско

Стурбований, він відповідав, що відомості його не йдуть так далеко; але, спостерігаючи протягом кількох днів, що чужоземець цей неухильно з’являється у Булонському лісі, там виходить зі своєї карети і, усамітнюючись в бічній алеї, явно шукає нагоди побачити або зустрітися з мадемуазель Манон, він вирішив зав’язати знайомство з його слугами, щоб вивідати ім’я їхнього пана; слуги титулують його італійським князем і самі підозрюють тут любовну пригоду; інших відомостей, додав він, тремтячи, йому добути не вдалося, бо князь, з’явившись у цей час із лісу, розв’язно підійшов до нього і запитав про його ім’я. Потім, ніби здогадавшись, що він наш слуга, князь привітав його з найчарівнішою хазяйкою на світі.

Я з нетерпінням чекав продовження розповіді. Але він сторопів і замовк, а я приписав це своїй мимовільній гарячності. Марно я переконував його говорити далі й без приховування. Він заявив, що нічого більше не знає, і, оскільки те, про що повідомив він мені, сталося всього лише напередодні, він не мав часу побачити ще раз слуг князя. Я заохотив його не лише похвалами, але і щедрою нагородою і, не виявляючи ані найменшої недовіри до Манон, спокійнішим тоном наказав йому стежити за кожним кроком чужоземця.

Переляк його, по суті, посіяв у мені жорстокі сумніви. Під впливом страху він міг приховати частку істини. Проте, розміркувавши, я трохи заспокоївся й навіть пошкодував, що піддався слабкості. Не міг же я звинуватити Манон у тому, що в неї хтось закохався. Було очевидно, що вона залишалася в невіданні своєї перемоги; та й на що б перетворилося моє життя, якби я так легко піддавався почуттю ревнощів?

Наступного дня я повернувся в Париж із єдиним наміром, почавши велику гру, прискорити своє збагачення, щоб бути в змозі покинути Шайо за першого ж приводу для тривоги. Того вечора я не дізнався нічого такого, що б могло порушити мій спокій. Чужоземець знову з’являвся в Булонському лісі й на правах знайомства, зав’язаного напередодні з моїм слугою, почав говорити про любов свою, проте в таких висловах, які не вказували ні на яку взаємність із боку Манон. Він випитував у нього безліч подробиць. Урешті зробив спробу підкупити його щедрими обіцянками та, вийнявши приготовленого заздалегідь листа, марно пропонував йому кілька золотих, якщо він візьметься передати його своїй пані.

Минули два дні без усяких інших подій. На третій хмари згустилися. Повернувшись додому досить пізно, я дізнався, що Манон під час прогулянки ненадовго відійшла вбік від своїх приятельок і, коли чужоземець, який ішов за нею на невеликій відстані, наблизився до неї за її знаком, вона вручила йому листа, якого він прийняв із захватом. Своє захоплення він устиг висловити тільки тим, що ніжно поцілував листа, позаяк Манон одразу ж зникла. Але ввесь інший день вона здавалася надзвичайно веселою, і радісний настрій не покинув її і після повернення додому. Певна річ, мене охоплювало тремтіння при кожному слові розповіді. «Чи впевнений ти, – сумно запитав я слугу, – що очі не обдурили тебе?» Він прикликав небо у свідки істинності своїх слів.

Не відаю, до чого довели б мене сердечні муки, якби Манон, почувши, як я увійшов, не з’явилася до мене, тривожачись і скаржачись на моє зволікання. Не чекаючи відповіді, вона обсипала мене пестощами, а коли ми залишилися наодинці, почала гаряче докоряти мені за мої пізні повернення, що зробилися звичкою. Оскільки я мовчав і не перебивав її, вона сказала мені, що ось уже три тижні, як я жодного дня уповні не провів із нею; що вона не може винести такої довгої моєї відсутності; що вона просить хоч би іноді дарувати їй цілий день, і що починаючи із завтрашнього дня вона бажає бачити мене біля себе з ранку до вечора.

«Я залишуся з вами, не турбуйтесь», – відповів я їй досить різко. Вона мало звернула увагу на мій засмучений вигляд і в пориві радості, яка, щоправда, здалася мені надмірною, почала описувати забавним чином, як вона провела день. «Дивна жінка! – сказав я собі. – Чого маю очікувати я після такого вступу?» Мені пригадалася пригода, пов’язана з нашою першою розлукою. А тим часом і радість її, і пестощі здавалися мені пройнятими щирим почуттям, яке узгодилося з їх зовнішньою видимістю.

Мені неважко було приписати свою печаль, якої я не міг приховати, поки ми сиділи за вечерею, досаді на програш. А те, що вона сама попросила мене не від’їжджати з Шайо наступного дня, мені уявлялося надзвичайно сприятливим. Тим самим я вигравав час для роздумів. Моя присутність усувала всі побоювання на найближчий день; і, якщо не станеться нічого, що б змусило мене порозумітися з нею відверто, я прийняв уже рішення ще через день перебратися з нею в місто й оселитися в такому кварталі, де б я був позбавлений зіткнень із будь-якими князями. Завдяки такому рішенню я провів ніч спокійніше, хоча воно і не позбавило мене тяжких побоювань нової її зради.