Шодерло Лакло - Шодерло де Лакло. Небезпечні зв'язки; Абат Прево. Манон Леско

Я вважаю, що міг, не стаючи смішним, присвятити деякий час жінці, в якої є хоч би те достоїнство, що вона належить до досить рідкісної породи. Може, я особливо захопився цією пригодою тому, що вона збіглася з мертвим сезоном. Нічого дивуватися, що і нині я майже цілком поглинутий нею, – адже товариство тільки-тільки починає з’їжджатися. Подумайте до того ж, що я всього який-небудь тиждень споживаю плоди тримісячних зусиль, – а мені доводилось і довше затримуватися біля жінок, набагато менш вартісних, на яких і зусиль було витрачено набагато менше! Проте тоді ви не робили ніяких ганебних для мене висновків.

І врешті – хочете знати істинну причину моєї впертості в цій справі? Ось вона. Жінка ця за природою своєю боязка; спочатку вона безупинно сумнівалась у своєму щасті, і цього вистачало, щоб сполохати його, внаслідок чого я лише тепер ледве починаю з’ясовувати, як далеко сягає моя влада над такими жінками. А мені ж дуже цікаво було дізнатися це, підходящий же випадок набігає не так легко, як можна думати.

Передусім для дуже багатьох жінок насолода є насолодою, і більш нічого. У них, хоч як би вони нас іменували, ми тільки постачальники, передавачі, і в їх очах усе наше достоїнство – активність: хто робить більше, той і кращий.

Іншу категорію жінок, в наші дні, можливо, найчисленнішу, цікавить майже виключно популярність їх коханця, задоволення від того, що його відбито у суперниці, страх у свою чергу втратити його. Самі ми теж посідаємо певне місце в тій подобі щастя, яку вони відчувають, проте в першу чергу вона залежить від обставин, а не від особи коханця. Вони отримують щастя завдяки нам, але не від нас.

Мені ж хотілося для своїх спостережень знайти жінку ніжної та чутливої душі, для якої любов стала б усепоглинаючою і яка в самій любові бачила б лише коханого: в ній почуття, ухиляючись від звичайного шляху, йшло б від серця до бажання, і я, наприклад, бачив, як така жінка (притому не в перший день) після насолоди лила сльози, а через мить знову віддавалася пристрасті через яке-небудь моє слово, що знайшло відгомін у її душі. Врешті, мені потрібно було, щоб до всього цього приєднувалось і природне щиросердя, яке стало настільки звичним, що його вже не здолати, і що воно не дає приховати ні єдиного почуття, яке живе у серці. Ви мусите погодитися, що такі жінки зустрічаються дуже рідко, і я впевнений, що, коли б не саме ця жінка, іншої такої я, можливо, ніколи б уже не зустрів.

Тому було б не дивно, якби я залишався вірний їй більше, ніж якій-небудь іншій жінці. Якщо для спостережень моїх, які я здійснюю з її допомогою, треба, щоб я зробив її щасливою, абсолютно щасливою, чому я маю від цього відмовлятись, особливо якщо це мені допомагає, замість того щоб перешкоджати? Але якщо нею зайнятий мій розум, чи означає, що серце моє поневолене? Ні, звичайно. Ось чому, хоча я і справді дорожу цією пригодою, вона не завадить мені шукати інших і навіть пожертвувати нею заради якої-небудь приємнішої.

Я настільки вільний, що не нехтую навіть малою Воланж, якій, по суті, майже не надаю значення. Через три дні мати привезе її в Париж. Я ж відучора потурбувався про те, щоб зберегти з нею зв’язок: трохи грошей брамникові, декілька люб’язностей його дружині – і рибка в сітці. Подумайте тільки, що Дансені не зумів додуматися до такого простого засобу! І ще кажуть, що любов робить людей винахідливими. Навпаки, вона перетворює на повних тупиць тих, над ким забрала владу. І це я не зумію від неї захиститися! Ні, будьте певні. Найближчими днями я навмисно ослаблю занадто, можливо, сильне враження, під яким перебував: я переб’ю його іншими, а якщо цього буде недостатньо, постараюся, щоб нових вражень було більше.

Проте я готовий передати юну пансіонерку її боязкому коханому, як тільки ви вважатимете це зручним. Мені здається, у вас уже немає причин перешкоджати цьому, я ж згоден зробити таку суттєву послугу бідоласі Дансені. По правді сказати, це дрібниці в порівнянні з тією, яку він зробив мені. Нині його украй тривожить думка, чи буде він прийнятий у пані де Воланж. Я заспокоюю його як тільки можу, запевняючи, що так чи інакше, але я з першого ж дня влаштую його щастя, поки ж продовжую піклуватися про листування, яке він хоче відновити відразу ж після прибуття своєї Сесілі . У мене вже є від нього листи, і до настання блаженного дня додасться, звичайно, ще один або два. Цьому малому, видно, зовсім нічого робити!

Але залишимо цю дитячу парочку і повернімося до своїх справ: мені б тільки цілком віддатися солодкому сподіванню, яке дав мені ваш лист! Так, ясна річ, ви мене утримаєте біля себе, і невибачно вам сумніватись у цьому. Хіба я коли-небудь переставав бути вам вірним? Узи наші ослабли, але не порвалися. Наш так званий розрив був лише обманом уяви: зв’язок наших почуттів та інтересів зберігався. Подібно до мандрівника, що повернувся навченим, я, як і він, визнаю, що покинув щастя в гонитві за оманливою надією, і скажу, як д’Аркур: