Вальтер Скотт: Айвенго

Закохані дістали згоду та благословення Седрика Сакса, і невдовзі було призначено день весілля. Вінчання леді Ровени й сера Вілфреда відбулося у величному кафедральному соборі міста Йорк із усією пишнотою, притаманною таїнствам римської церкви. Сам король Ричард був присутній серед гостей, і його люб’язна увага до численної рідні наречених, раніше принижуваної норманами, дала саксам надію на мирне відновлення прав, яких їх позбавили. Це одруження стало запорукою швидких змін і майбутньої згоди між двома народами.

Забігаючи далеко вперед, скажемо, що Седрикові вдалося дожити до тих часів, коли нормани полишили свою зверхність, а сакси пом’якшали до завойовників і навіть почали вчити своїх дітей норманських премудростей та етикету.

Окрім близьких на багатому весільному бенкеті були присутні безліч простолюдинів, які захоплено вітали прекрасне молоде подружжя.

Відданий Гурт, щедро нагороджений, остаточно утвердився на посаді зброєносця Айвенго, а сміливий Вамба отримав у подарунок новий ковпак, чудово прикрашений срібними дзвониками. Обидва вони колись поділяли небезпеки з Вілфредом, а тепер мали цілковите право залишатися поруч із лицарем у набагато щасливіших обставинах…

За два дні після вінчання Ельгіта, служниця леді Ровени, з’явилася з доповіддю, що якась дівчина просить прийняти її для бесіди наодинці. Леді Ровена здивувалася, проте, повагавшись, усе-таки звеліла привести відвідувачку й наказала слугам піти. Сама ж присіла, накинувши на обличчя тонке білосніжне покривало.

Незнайомка виявилася дуже молодою жінкою благородної зовнішності; вона була вся загорнена в світлу тканину, розшиту золотими нитками. Покривало швидше підкреслювало, ніж приховувало гнучкі лінії її витонченої фігури та горду поставу. Поводилася відвідувачка шанобливо, але без страху або бажання викликати приязнь до себе.

Леді Ровена запропонувала загадковій гості присісти, одначе та, озирнувшись на Ельгіту, знову висловила бажання розмовляти без свідків. Щойно служниця вийшла з кімнати, на превеликий подив леді Ровени дівчина опустилася на коліно, притисла руки до чола і, схилившись до підлоги, поцілувала край одягу господарки будинку.

– Що це означає? – збентежилася леді Ровена. – Чому ви віддаєте мені таку незвичайну шану?

– Благородна пані, – промовила гостя, – пробачте мені за зухвальство, але це лише знаки пошани, звичайні для мого народу. І це тільки мала данина подяки й поваги стосовно вашого чоловіка Вілфреда Айвенго… Я – та нещасна Ревекка, через яку він ризикував своїм життям у двобої з храмовником Буагільбером у Темплстоу…

– Вілфред Айвенго, – вигукнула леді Ровена, – того дня намагався хоча б трохи відплатити вам за ваш невсипний догляд за безпомічним пораненим. Улаштовуйтеся ж, мила Ревекко! Чи можемо ми з сером Вілфредом чимось служити вам?

– Мені нічого не треба, – промовила Ревекка, – але я прошу вас, леді, передати серу Айвенго мою глибоку подяку і прощальний уклін.

– Хіба ви залишаєте Англію?

– Ми з батьком поїдемо, міледі, ще до кінця цього місяця. У мого батька є рідний брат, який у великій милості в халіфа Гранади Мохамеда Боабділа. Туди ми й вирушаємо шукати спокою, тиші та щасливішого життя. Ми оселимось у Гранаді, сплативши данину, якої вимагає мусульманський закон…

– Хіба в Англії ви не матимете покровителів? – не стримавшись, перервала дівчину леді Ровена. – Мій чоловік близький до короля Ричарда, справедливого та великодушного.

– Я в цьому не сумніваюся, одначе – і ви це, добра леді, знаєте – англійці постійно воюють із сусідами, одне з одним, з іновірцями… І завжди готові оголити мечі… Тут не буде миру моєму племені. – Ревекка сумно похитала головою. – Адже ми вічні вигнанці.

– Але вам немає чого боятися! Дівчині, яка врятувала життя Вілфреда Айвенго, вірного слуги короля, – переконано промовила леді Ровена, – не треба боятися переслідування в Англії. Усі – і нормани, і сакси – вшановуватимуть вас…

– Мої заслуги та добрі наміри не зруйнують перешкод між вашим народом і моїм, добра пані, – відповіла Ревекка. – Різниця у вірі, у вихованні та багато іншого не дадуть змоги вам і нам стати ближчими… Прощайте ж! Я прошу лише виконати моє єдине прохання, перше ніж я полишу ваш будинок назавжди. Ваше обличчя зараз закрите, як було закрите й тоді, коли ми вперше зустрілись у лісі… Дайте ж поглянути на нього, леді Ровено, адже кажуть, що ви – прекрасні!