Вальтер Скотт: Айвенго

– Послухай, Ревекко! – пробурмотів Буагільбер, – у тебе ще є можливість урятувати своє життя! Сідай у сідло позаду мене… мій кінь швидий, як нічий інший, і за годину погоня нам буде не страшна… Нехай я буду проклятий, нехай ім’я Бріана де Буагільбера буде навіки вкрите ганьбою та забуте, ти мені дорожча за все! Для нас відкриється цілий світ…

– Іди, – з болем промовила дівчина. – Ти мені не потрібен. Краще померти, ніж стати твоєю. Я ненавиджу тебе, лицарю…

Ревекка замовкла й відвернулася, тому що до них наближався настоятель, стривожений тривалою відсутністю Буагільбера.

– Ну що, може, відьма хоча б тобі зізналась у своїх злочинах? – посміхаючись, спитав Альберт Мальвуазен.

– Уперта, як тисяча чортів, – роздратовано відповів храмовник.

– У такому разі, благородний брате, ти маєш повернутися на своє місце і терпляче чекати, поки не спливе термін. Тінь уже подовжується… Ходімо, хоробрий Буагільбере, прикраса нашого святого ордену! – Із цими словами прецептор простяг руку, щоб узяти повід лицарського коня.

– Лицеміре! Не торкайся мого повіддя! – гнівно закричав Бріан де Буагільбер, відштовхуючи руку Мальвуазена, і шаленим галопом помчав на протилежний бік бойовища…

Дві наступні години минули в марному очікуванні лицаря-захисника. Натовп засумував, деякі глядачі, втомившися через неробство, пішли.

– Причина зрозуміла, – зауважив чернець у натовпі, звертаючись до менестреля. – Хоча вона й рідкісна красуня, проте чужої крові. Ех, якби не мій сан… Присягаюся, ця палиця добре б поплясала на спинах пихатих храмовників. А тепер, схоже, уже ніхто не заступиться за дівчину…

Серед членів ордену також усе частіше лунали думки, що чаклунку спалять іще до темряви. Наближався час оголосити запоруку Ревекки недійсною. Нарешті магістр дав знак герольдові наблизитися, але тієї ж хвилини в розчахнутій брамі бойовища з’явився вершник.

Сотні голосів у натовпі заревіли: «Захисник! Захисник!», проте в міру наближення лицаря до центру арени захоплення змінилося на розчаровані вигуки. Кінь лицаря, мабуть, промчав десятки миль не зупиняючись, ледве пересував ноги і втомлено тремтів, а сам вершник, весь укритий пилом і дорожною гряззю, насилу тримався в сідлі.

Проте на вимогу герольда назвати своє ім’я та мету приїзду вершник твердо і з гідністю відповів:

– Я, чесний лицар дворянського роду, з’явився сюди, щоб списом і мечем виправдати дівчину Ревекку, дочку Ісаака з Йорка, для перемоги закону та справедливості й скасування смертного вироку, винесеного дівчині, як такого, що не має доказів, і несправедливого. А також для двобою з сером Бріаном де Буагільбером, якого я оголошую зрадником, убивцею та брехуном, який заслуговує на презирство. Зі мною Господь, Пресвята Діва й мій покровитель Святий Георгій.

– Незнайомцю, – зверхньо промовив прецептор Мальвуазен, – ти маєш навести докази, що ти справжній лицар шляхетного походження. Орден Храму не дозволяє своїм братам битися проти тих, хто ховає своє обличчя…

– Моє ім’я, – мовив лицар, відкриваючи забрало, – набагато давніше й відоміше за твоє, Альберте Мальвуазен. Я – Вілфред Айвенго!

Слова Вілфреда перервав раптом схриплий голос де Буагільбера:

– Я не битимуся з тобою. Спершу вилікуй свої рани, знайди кращого коня замість цієї дохлої клячі, і тоді, можливо, я й зможу, не принижуючи себе, вибити з тебе дух.

– А! Пихатий лицар Храму! – вигукнув Айвенго. – Ти, мабуть, забув, що двічі побував на землі, вражений моїм списом! Згадай-но бойовище в Акрі й турнір в Ашбі. Пригадай, як ти на кожному кроці вихвалявся, що здолаєш лицаря Айвенго й відновиш свою честь! І якщо ти негайно не станеш до бою, при всіх дворах Європи і в кожній прецепторії твого ордену тебе називатимуть не інакше, як боягузом!

Храмовник кинув погляд на Ревекку і, помітивши, що дівчина не відводить палаючих очей з Вілфреда, шалено заревів:

– Саксонський безродний пес! Тримай міцніше свого списа та готуйся до смерті!..

– Чи дозволяє мені великий магістр стати до двобою? – спокійно поцікавився Айвенго, обертаючись до Бомануара.

– Не маю права відмовляти тобі в цьому. Одначе необхідно, щоб звинувачувана підтвердила твоє право виступити її захисником… Хоча, якщо бути справедливим, ти, лицарю, подолав тривалий шлях і ще не готовий до битви. Я б хотів, щоб умови для учасників двобою були однаковими.

– Нехай буде як буде. Тут не турнірна розвага, а Божий суд… Ревекко! – Айвенго наблизився до місця страти. – Чи визнаєш ти мене своїм захисником?