Иосиф Турянский - Доктор Серафікус. Поза межами болю

Значна кількість подібних творів із різних політичних або ідеологічних причин досить довгий час перебувала у небутті. Однак за останні кілька десятиліть Україна зробила значний крок у відновленні й поверненні читачеві своєї культурної спадщини. «Білих плям» в історії української літератури стає все менше. Представники «розстріляного Відродження», західноукраїнські митці слова, що працювали на території Австро-Угорської імперії, письменники й поети в еміграції та ін. – творчий доробок цих літераторів стали перевидавати, активно досліджувати, вивчати за шкільними та університетськими програмами, нарешті гідно поціновано мистецьку та наукову вартість їх творів.

Не стали винятком і митці, чиї художні тексти вміщено в цьому виданні. Роман В. Домонтовича «Доктор Серафікус» (1928—1929) та повість-поема О. Турянського «Поза межами болю» (1917) вийшли друком для широкого загалу за межами України. Обидва твори торкаються важливих аспектів життя українського народу першої третини ХХ ст. Причому кожен із авторів запропонував власний неповторний художній світ, у якому точиться боротьба за загальнолюдські цінності.

Тільки така непересічна, загадкова й надзвичайно ерудована особистість, як В. Домонтович (справжнє ім’я – Віктор Платонович Петров), могла написати роман «Доктор Серафікус». Народився письменник 22 жовтня 1894 року в Катеринославі у родині священика, ректора духовної семінарії. У 1918-му закінчив Київський університет і вже з наступного року почав працювати в установах Академії наук України, зокрема в Етнографічній комісії УАН. Входив до літературного кола неокласиків. У 1930 р. за монографію про П. Куліша В. Петров здобув ступінь доктора філологічних наук. Крім того, він досліджував творчість Т. Шевченка, М. Гоголя, Г. Сковороди, Марка Вовчка, Лесі Українки та інших українських і західноєвропейських письменників. Майстер слова, В. Петров був також істориком, археологом, етнографом і фольклористом, знав кілька мов, причому німецькою володів досконально. Хоча статті з історії літератури В. Петров публікував під власним іменем, він використовував псевдоніми Віктор Бер (у працях з інших наук) та Віктор Домонтович (до художніх творів 1920-х років).

Існує припущення, що у 1930-х роках письменник співпрацював із радянською розвідкою. Про це може свідчити той факт, що під час сталінських репресій він продовжував працювати науковцем, хоча інші неокласики були заарештовані. Відомо, що В. Петров знаходився в окупованому німцями Харкові та носив німецький офіцерський мундир, будучи розвідником у тилу ворога, а наприкінці війни опинився в Німеччині. За цю діяльність він у 1956 р. був нагороджений орденом Вітчизняної війни І ступеня. У Німеччині В. Петров був одним із засновників Мистецького українського руху. 18 квітня 1949 р. він зник із Мюнхена «за таємничих обставин», а через рік опинився у СРСР. У 1956 р. митець повернувся до Києва, де отримав посаду старшого наукового співробітника Інституту археології АН України. Він одружився із Софією Зеровою, удовою лідера неокласиків Миколи Зерова, знищеного більшовиками в 1941 р. Загубивши документи під час війни, у 1966 р. В. Петров був вимушений заново захищати дисертацію. Помер письменник і науковець 8 червня 1969 р. у Києві, і був похований на Лук’янівському військовому цвинтарі. Однак до тепер інформація про нього засекречена, і саме це було причиною того, що його ім’я на довгий час було викреслене з історії української літератури.

На разі твори В. Петрова-Домонтовича (надалі – В. Домонтович) повернуті читачеві, і серед них особливе місце посідає роман «Доктор Серафікус». Він звертає увагу на такі глобальні проблеми, як механізація більшості сфер суспільного життя, а через це утрудненість людського порозуміння, розрив зв’язку між людиною та природою, міжстатеві стосунки тощо.

Відповідна й структура твору. Його сюжетна канва досить умовна, композиція нечітка, окремі її елементи взагалі випущені, кількість персонажів суворо обмежена і зводиться до трьох головних дійових осіб, так само, як мінімалізована кількість сюжетних ліній, що порушує будь-які канони традиційного роману. Письменник радше відроджує жанр філософського роману, основне завдання якого – викласти світоглядну або етичну позицію автора. В. Домонтович пропонує життєву історію героя, що є носієм певної ідейної позиції, образ якого спонукає до роздумів, дискусій, прагнення отримати певні знання. Таким героєм є Василь Хрисанфович Комаха, або Доктор Серафікус, як його прозвали знайомі за відірваність від реального життя, замкненість у власному світі «наукових приміток», дивакувату вдачу.