Оскар Уайльд - Портрет Доріана Ґрея [збірник]

Чезюбл ( дивлячись угору ). О, стихло.

Гуркіт поновлюється.

Леді Брекнел. Я хотіла б, щоб він уже дійшов до якогось висновку.

Ґвендолен. Це тривожне чекання жахливе. Сподіваюсь, воно триватиме й далі.

Входить Джек з чорною шкіряною валізкою в руці і підбігає до міс Призм.

Джек. Це не та валізка, міс Призм? Пильно придивіться до неї, перше ніж казати щось. Від вашої відповіді залежить приречення більше ніж однієї людини.

Міс Призм ( спокійно ). Валізка, здається, моя. Справді бо – осьо подряпина, що з’явилась під час аварії омнібуса на Ґовер-стріт у щасливіші мої юні роки. А тут на підкладці – пляма від того, що розбилася пляшка з безалкогольним напоєм. Сталося це в Лімінґтоні. А ось на замку – мої ініціали. Я вже забула, чим була тоді збуджена, що замовила, аби їх тут вигравіювали. Валізка таки точно моя. Я неймовірно рада, що вона несподівано віднайшлася. Мені так її бракувало всі ці роки!

Джек ( патетичним голосом ). Тут, міс Призм, і дещо інше віднайшлося, не тільки ваша валізка. Тим немовлям, що лежало в ній, був я.

Міс Призм ( вражено ). Ви?

Джек ( обіймаючи її ). Так… мамо!

Міс Призм ( вкрай обурено відсахуючись від нього ). Містере Ворзінґ, я незаміжня!

Джек. Незаміжня! Я визнаю, що це серйозний удар. Але врешті-решт хто має право кинути каменем в людину, яка стільки вистраждала? І хіба каяттям не можна відпокутувати якийсь легковажний вчинок? Чому повинен існувати один закон для чоловіків, а інший – для жінок? Я прощаю вас, мамо. ( Знову пробує її обійняти .)

Міс Призм ( ще більш обурено ). Містере Ворзінґ, це якесь непорозуміння. Я ніколи в житті на мала діла з материнством. Ваше припущення, якби воно прозвучало не перед таким великим гуртом людей, годилося б назвати нетактовним. ( Показує на леді Брекнел .) А хто ви є насправді, вам може сказати ця леді. ( Відходить у глибину сцени .)

Джек ( після паузи ). Леді Брекнел, я не хочу виглядати нав’язливим, але чи не пояснили б ви мені зі своєї ласки, хто я такий?

Леді Брекнел. Боюся, що та новина, яку я розкрию вам, не зовсім приємна для вас. Ви син моєї бідолашної сестри – місіс Монкріф і, отже, старший брат Елджернона.

Джек. Старший брат Елджернона! То я таки маю брата? Я так і знав, що маю брата! Я ж завжди казав, що в мене є брат! Сесілі, – як ти могла сумніватись у тому, що в мене є брат? ( Хапає обіруч Елджернона .) Докторе Чезюбл, – мій брат-невдаха. Міс Призм, – мій брат-невдаха. Ґвендолен, – мій брат-невдаха. Елджі, мій юний поганцю, відтепер ти мусиш ставитись до мене з більшою повагою. Ти ніколи в житті не сприймав мене як брата.

Елджернон. Що ж, донині так і було, братчику, – визнаю. Я, правда, намагався, дарма що не мав у цьому досвіду. ( Вони тиснуть один одному руку .)

Ґвендолен ( до Джека ). Голубе мій!

Джек. Голубко моя!

Леді Брекнел. Оскільки обставини склалися так дивно й непередбачливо, ви можете поцілувати свою тітоньку Оґесту.

Джек ( не зрушаючи з місця ). Я просто ошелешений від щастя. ( Цілує Ґвендолен .) Я майже не тямлю, кого я цілую!

Елджернон користається з нагоди і цілує Сесілі.

Ґвендолен. Сподіваюся, це я востаннє чую від вас таке зауваження.

Джек. Таки востаннє, голубко.

Міс Призм ( делікатно кахикнувши, виступає наперед ). Містере Ворзінґ… тобто містере Монкріф, як тепер належить до вас звертатись… Після подій у ці останні хвилини я відчуваю, що мушу відмовитись від тих обов’язків, які виконувала в цьому домі. Я щиро прошу пробачення за всі ті невигоди, що їх вам завдала, ненароком вмістивши вас у ту валізку.

Джек. Та не згадуйте про це, дорога міс Призм. Не згадуйте зовсім. Я впевнений, що дуже приємно провів час у цій симпатичній валізці, незважаючи на ті ушкодження, яких зазнав, коли ото перекинувся омнібус у щасливіші ваші дні. А щоб покинути нас, то про таке навіть і не думайте!

Міс Призм. Залишити ваш дім – це мій обов’язок. Та й я вже не маю чого навчати дорогу Сесілі. За такого складного збігу обставин домігшись одруження – та цим моя мила й тямуща учениця далеко перевершила свою навчительку.

Чезюбл. Одну хвилинку… Летиціє!

Міс Призм. Докторе Чезюбл!

Чезюбл. Летиціє, я дійшов висновку, що первісна християнська церква помилялася в деяких питаннях. То, мабуть, було спричинене хибним прочитанням стародавніх текстів. Так оце я маю честь просити у вас вашої руки.

Міс Призм. Фредріку, в цей момент мені бракує слів, щоб передати все, що я відчуваю. Але я перешлю вам ще сьогодні ввечері три останні томи мого щоденника. В них ви зможете ознайомитись з усією сукупністю моїх думок про вас і про те, що я пережила з цього приводу за останніх вісімнадцять місяців.