Оскар Уайльд - Портрет Доріана Ґрея [збірник]

Леді Брекнел ( здригаючись ). Міс Призм? Ви сказали – міс Призм?

Чезюбл. Так, леді Брекнел. Зараз я матиму зустріч із нею.

Леді Брекнел. Добре, але дозвольте затримати вас на хвилинку. Йдеться про одну справу, яка має неабияке значення для лорда Брекнела і для мене. Чи не є ця міс Призм бридкою ззовні й ледь-ледь причетною до освіти?

Чезюбл ( від обурення насилу стримуючи себе ). Вона дама високої культури, і вигляд у неї цілком респектабельний.

Леді Брекнел. Тоді це явно та сама особа! А чи дозволите мені запитати, яка роль їй відведена у вашій господі?

Чезюбл ( суворим тоном ). Я, мадам, неодружений.

Джек ( втручаючись у розмову ). Леді Брекнел, я можу вам пояснити, що міс Призм останні три роки є високоповажаною гувернанткою у міс Кард’ю і шанованою її компаньйонкою.

Леді Брекнел. Незалежно від цих ваших відгуків я конче мушу її побачити, і то негайно. Прошу покликати її сюди.

Чезюбл ( оглядаючись ). Вона якраз підходить – вона вже близько.

Міс Призм стрімко входить у вітальню.

Міс Призм. Мені було сказано, що ви, дорогий каноніку, мали надію побачити мене у ризниці. Я чекала вас там рівно годину й сорок п’ять хвилин. ( Завважує леді Брекнел, яка втупилася в неї пронизливим поглядом. Міс Призм блідне й проймається переляком, а далі стривожено оглядається, наче з наміром утікати .)

Леді Брекнел ( суворим суддівським голосом ). Призм! ( Міс Призм присоромлено схиляє голову .) Підійдіть сюди, Призм! ( Міс Призм покірливо підходить ближче .) Призм! Де немовля? (Всі приголомшено заклякають. Канонік, охоплений жахом, відходить трохи назад. Елджернон і Джек заступають Сесілі й Ґвендолен, аби дівчатам менше чулося подробиць моторошного публічного викриття .) Двадцять вісім років тому ви, Призм, покинули оселю лорда Брекнела – будинок номер сто чотири на Апер-Ґровнер-стріті, – маючи при собі дитячу коляску з немовлям чоловічої статі. Ви так і не повернулися. Через кілька тижнів завдяки ретельним пошукам муніципальної поліції дитячу коляску знайшли опівночі в глухому закутку на Бейсвотер-стріт. У колясці лежав рукопис нудотно сентиментального тритомного роману. ( Міс Призм обурено здригається .) Але дитини там не було. ( Всі втуплюються поглядами у міс Призм .) Призм! Де поділось те немовля?

Міс Призм. Леді Брекнел, – як не соромно, але я мушу визнати, що не знаю, де воно поділося. Якби ж то знаття! А сталося все це ось як. Вранці того дня, що ви згадали, – він на все життя врізався мені в пам’ять, – я приготувалась, як звичайно, вивезти немовля в колясці на прогулянку. При мені була також досить містка стара валізка, куди я збиралась покласти рукопис художнього твору, над яким працювала, зрідка маючи вільні хвилини. Розгубившись невідь чого – я й досі не можу собі цього пробачити, – я поклала рукопис у коляску, а дитину у валізку.

Джек ( що пильно слухав розповідь міс Призм ). Але де ж ви ту валізку поділи?

Міс Призм. І не питайте, містере Ворзінґ.

Джек. Міс Призм, це питання страшенно важливе для мене. Я наполягаю, щоб ви сказали, де поділи валізку з немовлям.

Міс Призм. Я залишила її в камері схову одного з найбільших лондонських вокзалів.

Джек. А який саме то був вокзал?

Міс Призм ( знеможено ). Вокзал Вікторія. Брайтонська лінія. ( Осідає на стілець .)

Леді Брекнел ( дивлячись на Джека ). Сподіваюся, що нічого неймовірного не станеться. Неймовірне це завжди вияв поганого смаку або принаймні сумнівного.

Джек. Я мушу на хвильку забігти до своєї кімнати.

Чезюбл. Ця новина, здається, вивела вас із рівноваги, містере Ворзінґ. Я певен, що цей ваш стан скоро пройде.

Джек. Я, дорогий каноніку, тільки на пару секунд. Ґвендолен! Зачекайте на мене.

Ґвендолен. Якщо ви не на довго, то я чекатиму вас ціле життя.

Джек вибігає в дуже збудженому стані.

Чезюбл. Що це все означає, леді Брекнел, – як ви гадаєте?

Леді Брекнел. Навіть не уявляю, докторе Чезюбл. Ледве чи треба вам говорити, що в родинах з вищого товариства не заведено допускати дивних збігів. В усякому разі, їх майже не беруть до уваги.

З верхнього поверху чутно такий грюкіт, немов там перекидають валізи. Всі підводять погляди вгору.

Сесілі. Дядечко Джек якось дивно знервований.

Чезюбл. У вашого опікуна занадто емоційна вдача.

Леді Брекнел. Ця гуркотнява дуже неприємна. Наче він там зчинив спірку з меблями. Я ненавиджу спірки з якого б то не було приводу. Вони завжди вульгарні й незрідка переконливі.