Франческо Петрарка - Таємниця мого зцілення, або Книга бесід про байдужість до мирського (Сповідь)

Франческо

Моє ставлення нераціональне. Я переконаний, що ту славу, на яку можна сподіватися тут, на землі, треба шукати у житті, доки є нагода; а ту велику, що панує на небі, на землі однаково годі й шукати. Звідси я й виводжу той порядок: і все ж про суєтні справи дбати, доки ми серед смертних; а на заміну вже скороминущому прийде вічне, бо такий перехід є поступом. А у зворотному напрямку то був би занепад.

Августин

Дурненький ти чоловіче! Уявляючи собі щасливий кінець, ти чекаєш на всі милості небесні і земні, гадаючи, що самого твого бажання для цього достатньо. Тисячі людей тисячі разів бували обдурені цією надією, і незліченні душі увергнула вона в пекло; бо, впевнені, нібито вони однією ногою на землі, іншою на небі, не зуміли ні тут встояти, ні горі піднестись. Натомість плачевно падали вони у прірву, і дихання життя залишило їх раптово – чи в розквіті літ, чи в розпалі приготувань. Невже ти гадаєш, буцім тебе не може спіткати те, що спіткало багатьох до тебе? Що, коли серед твоїх численних починань ти, боронь Боже, зазнаєш непоправного лиха? Які біль та сором терзатимуть тебе, яке запізніле каяття тебе охопить, що, домагаючись багатьох речей, ти залишився без жодної!

Франческо

Не допусти Всевишній, щоб так сталося!

Августин

Милосердя Боже дає людям волю вибору, але не виправдовує нерозсудливий вибір. Не покладай надмірних сподівань на милосердя, бо якщо на зневіру Господь гнівається, то з безпідставних надій він сміється. Мені прикро чути з твоїх вуст, буцімто можна зневажити, як ти сказав, «заяложеною філософською байкою», що стосується цих речей. А чи байка, по-твоєму, що, згідно з геометричними доказами, вся земля являє собою вузький, дещо видовжений острів і, як доведено, розділена на так звані пояси, з яких найширший, а саме середній, непридатний для життя внаслідок палючого сонця, а два крайніх, що праворуч і ліворуч від середнього, непридатні для життя внаслідок жорстоких морозів і вічного крижаного покриву, а заселені людьми тільки два інших пояси, між середнім і двома крайніми? Що та з двох половин цього придатного простору, яка лежить у вас під ногами, недоступна для вас, оскільки відділена великим морем, хоча стосовно того, чи населена вона людьми, найученіші мужі, як тобі відомо, розходяться у поглядах. Я свою думку з цього питання виклав у книзі про Царство Боже, яку ти, поза сумнівом, читав. Інша половина або цілком надана вам для проживання, або, як дехто вважає, розділена на дві частини, з яких одна служить для ваших потреб, а інша ж оточена затоками Північного океану, а отже, недоступна? Ти маєш за байку наочні докази того, що навіть згаданий тісний простір, де вам дозволено жити, скорочують затоки, болота і пустелі, зводячи на ніщо той клаптик землі, на якій ви так собою пишаєтесь? Чи, може, байка те, що у тій тісній оселі людства скупчились розбіжні способи життя, ворожі релігії, неузгоджені між собою мови і несумісні манери, що перешкоджає людині у поширенні свого доброго імені серед людей? Якщо все тобі видається байкою, то байкою мушу вважати все те, на що ти давав мені підстави чекати від тебе. Адже ти як ніхто добре знаєш істинність згаданих речей, не згадуючи вже про свідчення Цицерона і Марона та інші фізичні й поетичні вчення про цей предмет, з якими ти, гадаю, знайомий. Ти й сам нещодавно у своїй «Африці» виклав ці ідеї в чудових віршах, сказавши:

Далі ти додав інші міркування, і мене дивує, навіщо ти так наполегливо їх стверджував, якщо вважав помилковими. Зрештою, чи варто далі розмірковувати про скороминущість земної слави і швидкоплинність часу, коли ти сам знаєш, яка нетривала і юна у порівнянні з вічністю пам’ять навіть про найдавнішу історію? Я не стану тобі нагадувати про уявлення древніх щодо численних пожеж і повеней, що охоплювали землю, згідно з «Тімеєм» Платона і шостою книгою Цицеронової «Республіки», бо, хоча ці оповіді багатьом видаються правдоподібними, вони, поза сумнівом, суперечать істинній релігії, якої ти навчався. Але ж, крім цього, є чимало причин, що унеможливлюють тривалу, не згадуючи вже про вічну, славу! По-перше, смерть тих людей, з якими проживаємо своє життя; по-друге, забудькуватість – природна властивість старості. Крім того, одночасний розквіт слави дедалі більшого числа людей іноді істотно применшує славу тих імен, що прославились раніше. І завжди нові покоління утверджують свою славу, відсуваючи далі у тінь минувшини давніші авторитети. До цього додається заздрість, яка невідступно переслідує всіх, хто воздвигає собі славу; а до заздрощів домішується нелюбов до істини і неприязнь, яку збуджує у простолюдді чиясь обдарованість. На додачу також несталість громадської думки; і, нарешті, руйнування гробниць, що їх, за словами Ювенала, здатен розвалити «корінь слабкий смоківниці безплідної». Ти у своїй «Африці» влучно називаєш це другою смертю. Я повторю ті слова, що ти вкладаєш там в уста іншого: