Ірина Вільде - Сестри Річинські. (Книга перша)

Здесь есть возможность читать онлайн «Ірина Вільде - Сестри Річинські. (Книга перша)» весь текст электронной книги совершенно бесплатно (целиком полную версию без сокращений). В некоторых случаях можно слушать аудио, скачать через торрент в формате fb2 и присутствует краткое содержание. Город: Київ, Год выпуска: 1986, Издательство: Видавництво художньої літератури «Дніпро», Жанр: Проза, на украинском языке. Описание произведения, (предисловие) а так же отзывы посетителей доступны на портале библиотеки ЛибКат.

Сестри Річинські. (Книга перша): краткое содержание, описание и аннотация

Предлагаем к чтению аннотацию, описание, краткое содержание или предисловие (зависит от того, что написал сам автор книги «Сестри Річинські. (Книга перша)»). Если вы не нашли необходимую информацию о книге — напишите в комментариях, мы постараемся отыскать её.

До першого тому зібрання творів відомої української письменниці Ірини Вільде (1907–1982) входить перша книга роману «Сестри Річинські», відзначеного Державною премією УРСР ім. Т. Г. Шевченка. Події твору відбуваються на західноукраїнських землях в 30-х рр. Хроніка родини священика Річинського подається тут на широкому соціально-політичному тлі, яскраво зображено побут різних верств галицького суспільства, боротьбу його передових сил на чолі з комуністами за возз'єднання з Радянською Україною.

Сестри Річинські. (Книга перша) — читать онлайн бесплатно полную книгу (весь текст) целиком

Ниже представлен текст книги, разбитый по страницам. Система сохранения места последней прочитанной страницы, позволяет с удобством читать онлайн бесплатно книгу «Сестри Річинські. (Книга перша)», без необходимости каждый раз заново искать на чём Вы остановились. Поставьте закладку, и сможете в любой момент перейти на страницу, на которой закончили чтение.

Тёмная тема
Сбросить

Интервал:

Закладка:

Сделать

Завадка підвівся. Він не мав наміру, як подумав Леон, кинутись на нього з кулаками чи шпурнути кріслом. Боронь боже! Він тільки встав, щоб краще прицілитись і плюнути в пику цьому щеняті. Це так. Такий намір був у Йосифа Завадки. Але цієї хвилини сталося щось незрозуміле: Йосиф Завадка начеб відчув на своїм плечі важку руку Павлини, яка посадила його на місце. Дарма Зілінський зірвався з місця, заслонившись спинкою крісла. Йосиф Завадка вже заспокоївся. Він уже відчуває себе таким спокійним, таким спокійним, аж важким від того крижаного спокою в собі.

До нього остаточно дійшло, що як це не дико, а Леон має рацію, бо воно в дійсності так і є, а він, Йосиф Завадка, виставив себе на посміх. Він в очах цього молокососа, напевно, подібний до людини, що поначіпляла собі на груди допотопні воєнні відзнаки і парадує в них людям на глум.

Так, Йосифе, двадцять п'ять років марширував ти на Першотравневих демонстраціях під селянсько-робітничим прапором пліч-о-пліч з своїми товаришами — поляками, євреями, німцями — і вірив, що служиш великій справі побудови соціалізму. І, можливо, вмер би з цим переконанням, якби не оця справа з Бронком. Потрібний був саме цей випадок, щоб якийсь сопляк, сміття, яке не варто й ногою копнути, на життєвих фактах довів тобі, що ти хоч і старий, та дурень.

Гов, гов, — гамує себе Йосиф, — спокійніше! Припустімо, що він старий, хворий, зарився у свої хатні справи, як хробак у хрін, і дійсно відстав від життя.

Могло таке трапитися. Але ж не всі члени профспілки старі, хворі, відсталі? А ті, молоді, дуже прогресивні, — то що? Вони теж схвалюють політику керівництва? Ні, Леоне, тут щось не так.

— Слухай мене, Леоне, чого стоїш? Сідай! Я трохи той… погарячився, але ти пробач. Сідай, сідай, я хотів тебе щось запитати.

Леон сідає вже з деякою обережністю. Глузлива, зловтішна усмішка не сходить з його губ.

— Слухай мене, моя організація виплачує мені щомісяця, розумієш, акуратно щомісяця сто злотих, і ти хочеш, щоб я повірив, що в тій організації сидять самі запроданці робітничої справи? Та я скоріше повірю в те, що кури дояться, ніж у щось подібне. Якщо у всіх профспілках запроданці й зрадники робітничого класу, тоді — хто я? Бо якщо всі, то й я. Так чи не так? Слухай мене, відповідай: так?

— Що ви, панє Завадка, мене так до муру притискаєте… хи-хи-хи… А що стосується того, що пепеесівці [65] Члени Польської партії соціалістичної. й ваші профспілкові ватажки ведуть проурядову політику, то таки-так, панє Юзефе. На жаль, мова поки що йде про верхівку. Так, так, на жаль, у лавах ППС бракує партійної єдності й солідарності. А пан, панє Завадка, напевно, останнім часом перестав бувати на робітничих зборах, бо інакше панові було б відомо, яке йде заворушення в робітничих колах. Так, так, заворушення і боротьба між лівими і правими фракціями не тільки в ППС, але й у профспілках. Іноді доходить, як бога кохам, навіть до мордобою! Так, так, буквально до мордобою! А пан, панє Юзефе, ніби новонароджене дзяцко… В якому столітті живе пан, кохани панє Юзефе? А пан чув, що у Львові утворилася нова, так-так, нова друкарська організація, яка поборює вашу, профспілкову? Чув пан про таке?

— Чував, аби-сь знав, що чував!

Завадка сказав неправду. Про якусь нову організацію почув він оце вперше. Але той факт, що вона народилася, як ідейна противага профспілці, заправилами якої стали праві запроданці з ППС, прихилив його симпатії на бік новоутвореної організації.

— Та-а-ак? А може, ще пан збирається записати туди свого сина?

— Як треба буде, то запишу й не спитаю дозволу в тебе!

— Ах, так? Пан запише туди свого Бронка? То в такому разі можна привітати пана. Вітаю, вітаю! — він схопився і почав по-блазенськи термосити руку розгубленого Завадки. — Вітаю! Я не знав, що пан, що панє Завадка, перекочував у табір комуністів. Ха-ха-ха… Відколи, якщо можна знати? Ха-ха-ха…

Зілінський видавав з себе якісь гугняві звуки, наче давився галушками, вдаючи, що він аж падає з ніг зо сміху.

Йосиф зрозумів, що пошився в дурні. Не був і не думав бути комуністом. Комуністи хочуть революції, а він, дайте йому спокій, добрі люди, був наскрізь мирною людиною.

Він не хотів мати діла ні з заколотами, ні з барикадами. Прагнув лише спокійного життя і праці для сина. Найскромніші вимоги, які людина може мати, а виходить, і на них він не має права.

— Слухай мене, Леоне, що я тобі скажу. Сьогодні — твоє зверху. Такий лайдацький час настав, але час цей — не вічний. Аби я з цього місця не рушив, що не вічний. А щодо мого сина, то я тобі скажу, що він і друкарем буде, і зрадником не стане. А ти, коли хочеш знати, — Завадка знизив голос, бо вже з сусідніх столиків стали поглядати на них, — ти ще гірша проститутка, як твій старий був. Ти, ти, — не стискай кулаки, бо я тебе не дуже хочу боятись. Так! Що я ще хотів сказати? Ага! Панно Рузю, попрошу для мене окремо зготовити рахуночок.

Читать дальше
Тёмная тема
Сбросить

Интервал:

Закладка:

Сделать

Похожие книги на «Сестри Річинські. (Книга перша)»

Представляем Вашему вниманию похожие книги на «Сестри Річинські. (Книга перша)» списком для выбора. Мы отобрали схожую по названию и смыслу литературу в надежде предоставить читателям больше вариантов отыскать новые, интересные, ещё непрочитанные произведения.


Отзывы о книге «Сестри Річинські. (Книга перша)»

Обсуждение, отзывы о книге «Сестри Річинські. (Книга перша)» и просто собственные мнения читателей. Оставьте ваши комментарии, напишите, что Вы думаете о произведении, его смысле или главных героях. Укажите что конкретно понравилось, а что нет, и почему Вы так считаете.

Оксана Борисова 5 февраля 2025 в 16:47
Книга очень интересная. Я вообще очень люблю Ирину Вильде. Многие пишут, что много пропаганды, но я так не думаю. Считаю, что очень правдиво изображено то время, ведь западную Украину действительно раздирали на части. И Польша, и доморослые националисты, и СССР. Сейчас вывод каждый сделает для себя.
x