Ірина Вільде - Сестри Річинські. (Книга перша)

Товариші не пішли до суду, а вдались до президії об'єднаних профспілок, і там справу було вирішено на їхню користь. Спираючись на договір між обома організаціями, правління профспілок поставило перед Зілінським вибір: або вийти з Товариства власників, або додержуватись пунктів договору. Зрозуміло, Зілінський не дурень і обрав останнє.

Оця перемога над принципалом, а пізніше пенсія, яку профспілка стала ретельно виплачувати Йосифові з того часу, коли він покинув працю, знову зміцнила в Завадці віру у мирний соціалізм, яку, треба щиро сказати, сильно схитнув своїм нечесним вчинком Тадей Зілінський.

Двадцять п'ять років пропрацювати на друкарській роботі — то не двадцять п'ять разів плюнути. Не кожний організм витримає таке навантаження. Свинець дістається не тільки до легенів, але й відкладається в усіх органах і суглобах та отруює кров. Завадка сам бачив товаришів, отруєних свинцем.

Проте коли Бронко закінчив четвертий клас народної початкової школи, батько не захотів, щоб він ішов його слідами, а віддав сина до гімназії.

Перед канікулами двадцять п'ятого року Бронко блискуче витримав вступний екзамен до першого класу української державної гімназії в Нашім. Завадка дав змогу синові два місяці погуляти та покупатись досхочу у Пруті, а першого вересня, перед тим як вирядити хлопця в школу, зняв з вішалки ремінь і повісив його в кухні на виднім місці, на спеціально для того прибитім цвяху.

— Ти не думай, паничику, що мені так легко буде тебе вчити в гімназії, — сказав до сина. — Та пам'ятай, що тобі треба вчитись. Бо я лише раз пригадаю тобі, а за другим разом пригадає вже він, — багатозначно кивнув Завадка в бік ременя. — Зрозумів?

— Зрозумів!

Бронко надто добре знав батька, щоб сумніватися в тому, що він дотримає погрози. На Бронкове і батькове щастя, він провисів на стіні півроку без руху, а після першого семестру мати відважилася й зняла ремінь з стіни. Батько тактовно вдав, що не помітив зміни.

Зрозуміло, Йосиф Завадка огризнувся б, а може, навіть і образився, коли б йому хтось сказав, що він пропадає за сином. Він, напевно, намагався б довести протилежне. Він пропадає? За ким? За тим швайкалом, за тим гицлем? Навпаки, він сам часто сварить дружину за те, що розводить хлопчиська, як циганську пугу, в той час як для такого кавалера найкращим вихователем є он той, що на стіні висить.

Павлина знала, що в дійсності не так, але, за звичкою, не заперечувала чоловікові. Вона зразу не могла додуматися, чого це Йосиф не шукає собі тепер заняття у подвір'ї, як це любив колись, під повіткою, де містилася його майстерня, чи в садку, а сидить по обіді без діла в хаті, попихкуючи люлькою. Згодом Павлина збагнула, в чому справа, — Йосиф знаходив насолоду, прислухаючись, як син учить латинські слова: аква, акве, амо, амас, ата…

У двадцять дев'ятому році Бронкові сповнилося шістнадцять років, і він перейшов з нижчої гімназії до вищої, тобто у п'ятий клас.

Саме під час тих канікул його батько витримав велику душевну боротьбу. Боляче змагалися розум і честолюбство. Переміг здоровий глузд: Йосиф Завадка остаточно вирішив забрати сина з гімназії.

Наставали страшні часи, яких навряд чи знала дотепер ця земля: люди з дипломами й науковими ступенями не могли знайти собі будь-якої праці.

До фабричок, які в Нашому називались виробнями, майстерень, ба навіть до друкарні Зілінського щораз частіше заглядали інженери, всілякі магістри, агрономи, люди з дипломами учителів, питаючи будь-якої роботи. Більшість з них була навіть не з околиць Нашого. Їх пригнала сюди біда з великих міст. Люди останнє витрачали на дорогу в надії, що на периферії їм легше вдасться знайти працю, а нашівські магістри та інженери з периферії їхали у Львів, Познань, Катовіци, Бєльськ з тією ж самою надією.

Такі люди заходили, наприклад, у друкарню і питали непевним голосом: може, потрібний коректор? Може, комівояжер? Може, агент? А може — посильний? Дехто з них таки влаштовувався. Були це здебільшого комівояжери та агенти-рекламники. Захлинаючись словами, вони з нахабністю ярмаркового фокусника пропонували товари своєї фірми до кольору і вибору публіки: чоловічі ультрамодерні галстуки, китайські шовки, приладдя для автоматичного ліплення вареників, японські фарфорові вироби, книги найрізноманітнішого формату й змісту, рідину для виведення плям, косметику, меблі на виплату, ортопедичне взуття тощо.

Менш спритних, яким не вдалося захопити місце агента фірми, можна було зустріти на рогах вулиць, обвішаних шнурками, дамською шовковою білизною, заполоччю, шовковими сітками, іспанськими гребенями, дитячими іграшками, дзеркальцями з портретами кінозірок на зворотній стороні.