Легше звільнити з роботи отця каноніка Річинського, ніж ксьондза Річинського, свата воєводи чи міністра. В його домі відтепер пануватиме не тільки лояльний, але й сердечний дух до Польщі як до держави.
Поруч Шевченка знайдеться місце і для Сенкевича, аякже!
Аркадій поволі приходить до переконання, що його неприязнь до поляків походила, правду сказати, лише від того, що польський уряд ущемляв матеріальні інтереси його родини.
Еге ж, прагнув зміни, прагнув української, а не польської держави, бо в українській державі при тому самому суспільному укладі його дочки могли б повиходити заміж за впливових службовців, за високих військових чинів.
Але тепер, коли це дає Польща, то на біса йому здалася ота Україна!
При Польщі як-не-як хлоп маленький, а у своїй державі, не бійся, підніс би голову! Вважав би: раз має свою державу, то тим самим настала й пора для його хлопської правди та волі. Хіба в 1919 році в короткий період існування Західноукраїнської Народної Республіки не знайшлися серед отих хлопів мудрагелі, що почали вимагати законів про розподіл землі й націоналізацію лісів? І коли дивитись на справу з перспективи часу, хто знає, чи не є спасінням для Галичини той факт, що вона опинилася в межах Речі Посполитої?
Слушно, зовсім слушно поступає Другий відділ [36] Другий відділ дефензиви (таємної поліції в буржуазній Польщі), що займався справами денаціоналізації непольського населення.
що хоче на постах управляючих лісами мати надійних людей. На цій ділянці господарства доводиться мати справу з армією лісорубів, отими прихвоснями робочого класу!
Дасть їм Аркадій Річинський «робочий клас», аж в очах їм потемніє від того!
Го-го, він примусить їх танцювати під його дудочку, аж любо буде глянути! Головне — вміти витримати. Ліс, слава богу, це не лан пшениці, що погрожує осипанням зерна, через що поміщик рад не рад, а інколи йде на переговори із збунтованою голотою. Ліс може почекати.
Але Аркадій хоче бачити, як довго їх животи зможуть чекати. Про ліс є приповідка, що пан спить, а ліс росте. Це раз. По-друге, Аркадій докладе всіх зусиль, застосує всі засоби дипломатії, використає весь свій ораторський талант для того, щоб переконати преосвященного, що й на тартаках, і в лісі потрібна новітня техніка.
Новітня техніка, зрозуміло, скоротить живу людську силу бодай на п'ятдесят, а то й більше процентів. Машини обслуговуватимуть певні люди, свої люди! Аркадій забезпечить їм пристойне існування. Зробить з них робітничу аристократію, елемент, на який можна з довір'ям опертись на випадок будь-яких непередбачених заворушень в країні. А державі, урядові хіба не потрібні такі опорні пункти серед цього політичного трясовиння? Звичайно, що потрібні, а звідсіль — логічний висновок: чим більше він, Аркадій Річинський, створюватиме таких опорних пунктів, тим більшими будуть його заслуги перед польським урядом і тим більше вдячності йому з боку того уряду…
І Олена оживе в лісі, — знову зійшов він на ідилію. Часто відчував наче докір по відношенню до неї за те, що відірвав її від лісу, природи і замкнув у міських мурах. Тепер вона зможе жити в лісі від травня до жовтня. І тут же уявив собі її з опущеною косою, босоніж, у світлому платті: з почепленим на шиї ситом, вона зриває в садочку рожу для варення. Такою, якою він уперше побачив її у лісництві. І Катруся зможе кожного літа приїздити туди з дітьми…
— Так! — стукнув енергійно долонею по столу. — Буде діло!
* * *
Вишнянський кооператив міститься у нововідремонтованому будинку на горбку проти школи. Від дороги до крамниці ведуть глиняні, вирубані в землі сходи. Перед кооперативом росте кілька акацій. Влітку вони дають приємну тінь для тих, хто не хоче чекати на свою чергу у приміщенні. Стіни будинку сліплять очі білизною (не пошкодували рук жінки — члени, чи, як кажуть у Вишні, членкині, кооперативу!), а червоні віконниці з вирізаними сердечками здалека привертають до себе увагу.
Всередині цього чепурного домика ще краще: скляні шафи, набиті розмаїтим товаром, скидаються на іконостас. Прилавок, пофарбований у темно-червоний колір, пахне містом. Світло-жовта підлога ще відгонить живицею. Така чистота довкола, що аж сам собі видаєшся брудним. В кутку рукомийник і біла плювальниця. Цього досі ще не було в жодній сільській крамниці. Куток між прилавком і дверима завалений лантухами з білим борошном, цукром, крупами. Є навіть і риж. В протилежнім кутку стоїть бочка з гасом, лежать пачки з свічками, воском, жиром, милом, дьогтем.
Читать дальше