Ірина Вільде - Сестри Річинські. (Книга перша)

Здесь есть возможность читать онлайн «Ірина Вільде - Сестри Річинські. (Книга перша)» весь текст электронной книги совершенно бесплатно (целиком полную версию без сокращений). В некоторых случаях можно слушать аудио, скачать через торрент в формате fb2 и присутствует краткое содержание. Город: Київ, Год выпуска: 1986, Издательство: Видавництво художньої літератури «Дніпро», Жанр: Проза, на украинском языке. Описание произведения, (предисловие) а так же отзывы посетителей доступны на портале библиотеки ЛибКат.

Сестри Річинські. (Книга перша): краткое содержание, описание и аннотация

Предлагаем к чтению аннотацию, описание, краткое содержание или предисловие (зависит от того, что написал сам автор книги «Сестри Річинські. (Книга перша)»). Если вы не нашли необходимую информацию о книге — напишите в комментариях, мы постараемся отыскать её.

До першого тому зібрання творів відомої української письменниці Ірини Вільде (1907–1982) входить перша книга роману «Сестри Річинські», відзначеного Державною премією УРСР ім. Т. Г. Шевченка. Події твору відбуваються на західноукраїнських землях в 30-х рр. Хроніка родини священика Річинського подається тут на широкому соціально-політичному тлі, яскраво зображено побут різних верств галицького суспільства, боротьбу його передових сил на чолі з комуністами за возз'єднання з Радянською Україною.

Сестри Річинські. (Книга перша) — читать онлайн бесплатно полную книгу (весь текст) целиком

Ниже представлен текст книги, разбитый по страницам. Система сохранения места последней прочитанной страницы, позволяет с удобством читать онлайн бесплатно книгу «Сестри Річинські. (Книга перша)», без необходимости каждый раз заново искать на чём Вы остановились. Поставьте закладку, и сможете в любой момент перейти на страницу, на которой закончили чтение.

Тёмная тема
Сбросить

Интервал:

Закладка:

Сделать

Ольга дуже рідко бувала в оцій околиці, і саме тому цей закуток, оточений з усіх боків садами й хатами, з дзвоном-чудом посередині видавався їй особливо мальовничим. Його колоритність доповнювали дівчата з позакочуваними рукавами та попідтиканими спідницями і надто бородаті водоноси та водовози, які були якось однаково зодягнені, немов у своєрідну уніформу, в зелено-жовті прогумовані куртки і такі ж штани. Мальовничості цій картині додали ще зграї сизих голубів, що зліталися сюди з монастиря для купання. Голуби були свійські й розпурхувались лише тоді, коли їм загрожувало бути розчавленими чоботом.

Мала, може, чотирилітня єврейська дівчинка, з очима, як два діаманти, годувала голубів роздробленим малаєм. Дитина була одягнена в брудну, вилиняну подерту блузку, непропорційно велику для її тільця. Кучерява, збита в ковтуни голівка давно не бачила гребеня, проте незвичайна врода дівчинки нітрохи не меркла від такої оправи.

— Як тебе звати, дитино? — спитала Ольга по-польськи.

Мала окинула її веселими, сміливими очима:

— Малка. А цо пані мнє да? [184] А що ви мені дасте? (Пол.)

Ольга, не знаючи, як приховати своє збентеження, погладила дитину по розпатланій голівці. Ситуація вимагала ткнути дівчинці бодай десять грошів в руку на цукерки, а в Ольги в сумці й цього не було. А зрештою, навіть коли б було, то вона посоромилася б давати таку суму дитині, а більшої не могла б собі дозволити.

В Олі зразу ж відпала охота приглядатись до людей і голубів біля джерела. Бажаючи якомога скоріше віддалитись від дівчинки, яка дивилась їй услід своїми прекрасними очима, не розуміючи, навіщо здалась вона незнайомій панні, Ольга вже без протесту дала завести себе Завадці у тиху вулицю Пільну.

Може, якихось двадцять років тому назва ця мала своє логічне виправдання. Тепер від поля залишилося в неї небагато. Вся вулиця була забудована новими дерев'яними, а де-не-де й мурованими, чепурними (всі, як за командою, з зеленими ганочками) одноповерховими будиночками. І лише молоді дерева біля них свідчили про те, що люди живуть тут не так вже давно. Проте безпосередньо поза садами і будівлями простягались смуги нив.

У цю пору були вже тільки стерні, по яких паслись корови та спутані коні. Ольга уявила собі, що весною і раннім літом, напевно, було дуже приємно вийти з садка і зразу ж опинитися перед стіною жита чи пшениці. І так цікаво: обернись на захід — будеш весь у місті, обернись на схід — будеш весь у полі, що простерлося ген-ген аж до голубих обрисів Карпат.

— Слухайте, я вже вас раз питав, а тепер ще раз питаю: що ви робите цілими днями? У вас одна служниця чи дві?

— Ви не вихований.

— Давайте не будемо вживати таких термінів. Вони мені нічого не говорять. Я й тепер не знаю, чи ви похвалили мене, чи зганили. Слухайте, коли я побачив вас на доповіді Романика, то я подумав собі, — знаєте, що я собі подумав? — я подумав, що ви тоді прикинулись такою наївною у політиці… Взяло навіть підозріння, що ви хотіли мене виківати [185] Висміяти (з пол.). .

— Як ви сказали?

— Перепрошую, я думав, що це зовсім пристойне слівце. Є навіть така пісенька, — ви її ніколи не чули? — він затягнув чистим голосом:

Раз в жицю мусіш биць виківани, виківани… [186] Раз у житті мусиш бути висміяним (пол.).

Ольга зиркнула на нього краєчком ока: «Ого, то ми й музикальні, виявляється».

— Ні, я не чула такої пісеньки.

— Можливо, це якась фраєрська пісня, я на цьому, скажу відверто, анітрохи не розуміюсь, а от її мелодія подобається мені. І без усякого переходу запитав: — Так вам сподобалася доповідь Романика?

— Сподобалась? Звідки ви взяли, що вона мені сподобалась?

— Дуже просто. Мені не сподобалась, то я протестував проти неї, але мені не давали слова. А ви мовчали, значить — схвалювали…

Він скоса глянув на Ольгу. Та вона навмисне прикидалася, ніби нічого не помічає. Розмова з ним вимагала великої обережності, і Ольга, власне, думала, як відповісти йому, щоб самій не оконфузитись.

— Я вважаю, що доповідь Романика була, — Завадка, здавалося, ковтав її слова, як галушки, — що доповідь була… — як це сказати?.. — в багатьох місцях просто непристойна.

— От тобі й оцінка політичної доповіді! Але я мовчу, прошу, продовжуйте…

— Все ж таки з вами дуже важко говорити, пане Завадка, — призналась Ольга.

— Та не робіть мені компліментів, панно Річинська, — він справді ніби трохи почервонів.

— А потім, як почалася та стрілянина, я вже нічого не пам'ятаю… Я думала тільки, щоб мої кузини вийшли живі звідтіль…

Читать дальше
Тёмная тема
Сбросить

Интервал:

Закладка:

Сделать

Похожие книги на «Сестри Річинські. (Книга перша)»

Представляем Вашему вниманию похожие книги на «Сестри Річинські. (Книга перша)» списком для выбора. Мы отобрали схожую по названию и смыслу литературу в надежде предоставить читателям больше вариантов отыскать новые, интересные, ещё непрочитанные произведения.


Отзывы о книге «Сестри Річинські. (Книга перша)»

Обсуждение, отзывы о книге «Сестри Річинські. (Книга перша)» и просто собственные мнения читателей. Оставьте ваши комментарии, напишите, что Вы думаете о произведении, его смысле или главных героях. Укажите что конкретно понравилось, а что нет, и почему Вы так считаете.

Оксана Борисова 5 февраля 2025 в 16:47
Книга очень интересная. Я вообще очень люблю Ирину Вильде. Многие пишут, что много пропаганды, но я так не думаю. Считаю, что очень правдиво изображено то время, ведь западную Украину действительно раздирали на части. И Польша, и доморослые националисты, и СССР. Сейчас вывод каждый сделает для себя.
x