Ірина Вільде - Сестри Річинські. (Книга перша)

Здесь есть возможность читать онлайн «Ірина Вільде - Сестри Річинські. (Книга перша)» весь текст электронной книги совершенно бесплатно (целиком полную версию без сокращений). В некоторых случаях можно слушать аудио, скачать через торрент в формате fb2 и присутствует краткое содержание. Город: Київ, Год выпуска: 1986, Издательство: Видавництво художньої літератури «Дніпро», Жанр: Проза, на украинском языке. Описание произведения, (предисловие) а так же отзывы посетителей доступны на портале библиотеки ЛибКат.

Сестри Річинські. (Книга перша): краткое содержание, описание и аннотация

Предлагаем к чтению аннотацию, описание, краткое содержание или предисловие (зависит от того, что написал сам автор книги «Сестри Річинські. (Книга перша)»). Если вы не нашли необходимую информацию о книге — напишите в комментариях, мы постараемся отыскать её.

До першого тому зібрання творів відомої української письменниці Ірини Вільде (1907–1982) входить перша книга роману «Сестри Річинські», відзначеного Державною премією УРСР ім. Т. Г. Шевченка. Події твору відбуваються на західноукраїнських землях в 30-х рр. Хроніка родини священика Річинського подається тут на широкому соціально-політичному тлі, яскраво зображено побут різних верств галицького суспільства, боротьбу його передових сил на чолі з комуністами за возз'єднання з Радянською Україною.

Сестри Річинські. (Книга перша) — читать онлайн бесплатно полную книгу (весь текст) целиком

Ниже представлен текст книги, разбитый по страницам. Система сохранения места последней прочитанной страницы, позволяет с удобством читать онлайн бесплатно книгу «Сестри Річинські. (Книга перша)», без необходимости каждый раз заново искать на чём Вы остановились. Поставьте закладку, и сможете в любой момент перейти на страницу, на которой закончили чтение.

Тёмная тема
Сбросить

Интервал:

Закладка:

Сделать

— І не кажи, Броник! І хіба те, що ту Браун роздягли догола, завивали у мокре простирало, сідали на голову і били до втрати свідомості, — це не краяння живцем? А ті гумові рурки, що їй вкладали в ніс, а потім опускали їх в якусь смердятину, а при тому затуляли рот, аби мусила носом дихати, — то що? А все ж таки вдалося їй переслати грипс на волю, файно це, Броник!

— Звичайно, Стахо! Товариші переслали записку у прогресивні закордонні газети. Зчинився шум, не який-небудь, а світового масштабу! Розумієш, у Львів приїхали закордонні кореспонденти. Почались, вважай, демонстрації і страйки. Справа стосувалась вже не однієї Браун. Народ став домагатись амністії для всіх політичних в'язнів і покарання катюг.

— І суд погодився судити тих поліцаїв, — так, Бронку?

— Суд, суд! Уряд, розумієш, Стахо, уряд під напором громадської думки, або, вірніше, з страху, щоб не дійшло до демонстрації і страйків у цілій Польщі, пішов на поступки. Етці Браун дано змогу виступити з судовим позовом на тих-о поліцаїв.

— Йой Броник, одна дівчина, а стільки шуму наробила!

— Ото-то, — зрадів Броник, — масові розрухи, — розумієш? Цього нам тепер найбільше треба. Невже ж це й до тебе дійшло, Стахо?

— Броник, а тих поліцаїв направду засудять?

— Засудять, але не направду. Пізніше випустять, лише, може, переведуть в інше воєводство на роботу. Слухай, такі кадри вони шанують! На таку роботу навіть не кожний поліцай здатний.

— Броник, а їй нічого за це не буде, що подала на поліцаїв?

— Якщо вчасно зуміє втекти за кордон, то нічого не буде.

— А вона втече, як ти думаєш, Броник?

— А ти хотіла б, щоб вона втекла?

— Питання! А як ти думаєш, Броник?

— Думаю, що коли над тобою попрацювати, то з тебе ще можуть люди бути.

— Смішний…

— Я серйозно, Стахо.

— І як будуть з мене вже люди, тоді ти полюбиш мене? Ха-ха-ха…

— А що ти розумієш під «любити»? Мені вже страшенно подобається обіймати тебе, але я думаю, що це ще не любов, дівчино…

Стаха закрила долонями обличчя. Поміж пальцями зиркало одне лукаве, блискуче, як скельце, синє око.

«Смішний ти, Броник. А мені більш нічого й не треба, аби тільки подобалося обіймати. Полюбиш, полюбиш мене такою, як стою перед тобою. І сам незчуєшся, як полюбиш!»

Згодом Бронко почав брати Стаху з собою і на робітничі збори. Треба було деякого часу, щоб Сташка звикла до нової обстановки. Коли Бронко вперше запропонував їй піти з ним у клуб польських робітників «Дом роботнічи», Сташка уявляла собі, що там буде, як у читальні на Мнихівці: коротка доповідь, яку вислуховують до кінця хіба що старики, а пізніше танці і «товариські забави» з «темними монастирями» включно.

Тим часом Сташку зустріло цілковите розчарування. Найперше, доповідь була не коротка, а навпаки — довжелезна, і до того ж польською мовою.

Сташці так стало скучно, що вона, не звертаючи уваги на доповідача, почала розглядатись навколо. Подобалось їй, що стіни клубу прикрашені плакатами і афішами, а на лампі під стелею — зеленкуватого кольору абажур з гофрованого паперу. Проте, звичайно, й мови немає, що зал тут був краще прибраний, ніж у мнихівській читальні.

Пізніше, замість танців і товариських ігор (де Сташка могла б показати себе у всій своїй красі і спритності!), почалося обговорення тієї скучної, на її погляд, доповіді.

І тільки з виступів, які, навпаки, за винятком якогось старика, що повторював сказане по декілька разів, були живі, а деякі з них просто гарячі, зрозуміла нарешті Сташка, що вся ота балаканина оберталася довкола індивідуальних і колективних договорів друкарських робітників (не об'єднаних у профспілки) з власниками друкарень.

Коли по дорозі додому Бронко спитав її, що зрозуміла вона з усього почутого, Сташка воліла не відповідати на це питання.

— Ти чекай! Я дивилась на тих ваших жінок. Щось я там ні однієї пєнкносці не зауважила. Хоч би на сміх курям хоч одна молода і ладна, що називається…

— Але з доповіді… з доповіді, що ти запам'ятала собі?

— А ти що, — фиркнула на нього Стаха, — екзаменувати мене хочеш? Диви, який мені учитель знайшовся!

— Значить, ти нічого не зрозуміла? Я так і думав. Скільки разів товчи тим ідіотам, що перед народом треба виступати популярно… А я думав, що ти послухаєш доповіді і подумаєш про своїх дівчат з фабрики. От чорт би то побрав! Ну, а тих, що виступали, то ти хіба розуміла?

— Йой Броник, дай мені спокій, а то, бігме, нікуди більше з тобою не піду. Якби я була знала, що ти будеш мене… ха-ха-ха… екзаменувати, то була б слухала по-інакшому… А то розглядалась по залу… І ти знаєш, ні одної зграбної фігурки там не завважила…

Читать дальше
Тёмная тема
Сбросить

Интервал:

Закладка:

Сделать

Похожие книги на «Сестри Річинські. (Книга перша)»

Представляем Вашему вниманию похожие книги на «Сестри Річинські. (Книга перша)» списком для выбора. Мы отобрали схожую по названию и смыслу литературу в надежде предоставить читателям больше вариантов отыскать новые, интересные, ещё непрочитанные произведения.


Отзывы о книге «Сестри Річинські. (Книга перша)»

Обсуждение, отзывы о книге «Сестри Річинські. (Книга перша)» и просто собственные мнения читателей. Оставьте ваши комментарии, напишите, что Вы думаете о произведении, его смысле или главных героях. Укажите что конкретно понравилось, а что нет, и почему Вы так считаете.

Оксана Борисова 5 февраля 2025 в 16:47
Книга очень интересная. Я вообще очень люблю Ирину Вильде. Многие пишут, что много пропаганды, но я так не думаю. Считаю, что очень правдиво изображено то время, ведь западную Украину действительно раздирали на части. И Польша, и доморослые националисты, и СССР. Сейчас вывод каждый сделает для себя.
x