Ірина Вільде - Сестри Річинські. (Книга перша)

Те, що саме їй тітка Клавда доручила піти до друкарні замовити клепсидри, в уяві Ольги із звичайної випадковості перетворюється у призначення. Так, очевидно, вже доля хотіла, щоб саме вона перша познайомилась з тим «типом».

«Бо коли б, — роздумувала, — до друкарні пішла Неля, то той «тип», побачивши її, напевно, як всі мужчини, був би засліплений її вродою, і йому було б уже не до терористичних листівок. Або коли б вибралася туди Зоня, то вже сама її неприступна, гордовита постава відбила б тому «типові» охоту займатись такими речами».

Найбільш неясним, а разом з тим найболючішим місцем у цій справі була для Ольги та обставина, що він привів татка до смерті, а сам залишився непокараним.

Запевнення стрийка Нестора, що це йому насухо не обійдеться, залишилось пустими словами, бо «тип» і далі працює на старому місці та походжає собі, начеб ніколи і нічого не сталося. Ясно, така безкарність робить його ще нахабнішим. Відправивши на той світ голову родини, він береться переслідувати решту її членів, починаючи з Ольги.

Під час похорону він так настирливо попадався їй на очі (зрозуміло, що злочинця завжди тягне до його жертви!), що хоч ті очі були затягнені серпанком і не висихали від сліз, проте не могли не помітити і не запам'ятати його.

Видрукувавши ту плюгаву листівку, він маневрує так (у цьому Ольга не має жодного сумніву), щоб саме їй попала вона в руки. Це дає підстави припускати, що він уже давно крутиться біля їхнього дому, щоб використати відповідний момент. У своєму нахабстві він іде далі. Йому мало того, що Ольга власними очима прочитала той пасквіль на татка і священницький сан. Він надсилає до них свою матір. І знову фатум, щоб вона, Ольга, першою увійшла того ранку до кухні. Від його матері повинна була дізнатись Ольга, що він не тільки ненавидів покійного татка, але й погорджує ним, доказом чого є те, що гидує носити одяг покійного. Оце саме він і хотів сказати їм, Річинським. Для цього він не завагався використати, як знаряддя, рідну матір, бо Ольга більш ніж певна, що та простачка те тільки й знала, що її синові не сподобалося носити чужі недоноски.

На фоні цих подій навіть Мариня з наскрізь знайомої, можна сказати, прозорої стає темною, завуальованою тими своїми непевними знайомствами з такими, як мати того «типа».

Як довго триває знайомство Марині з матір'ю тамтого?..

На довершення всього, як грім серед ясного неба, виявилось, що Неля задумала постригтися в монашки. Чому? Яка причина? Звідки така раптова побожність у сестри-красуні? Ніхто не може видобути від неї й слова. Ольга починає підозрівати, що причина цього розпачливого кроку сестри пов'язана із злочинною діяльністю того «типа».

Ольга, що зі смертю батька з малої господині стала сестрою милосердя, піклуючись по змозі своїх сил про здоров'я і спокій всієї родини, розуміла, що їй, власне, судилося розправитись з тим «типом», який заповзявся мучити й переслідувати їхню родину.

Її моральний тягар ставав ще важчим, бо Ольга не могла ні з ким заговорити про те, що їй не давало спокою. Мама, Неля, ба навіть Зоня з своїми нервами належали до тих, що їх треба було оберігати, тобто тримати від них цю справу у таємниці. Катерина теж не могла бути надійним союзником. Вона, здавалося, зовсім втратила голову на пункті свого одруження. Все, що не стосувалося якимсь чином її й Безбородька, було для неї цілковито байдуже. Хіба що з однією Славою можна було б порадитись у цій справі, якби не те, що вона, в свою чергу, запаморочила собі голову квартирантом і ходить як п'яна.

Звичайно, найбільше вражала Ольгу в цій справі позиція самого стрийка Нестора. Він не тільки не підтримав Ольгу в її намірі боротися з «типом», але ще й проявив незрозумілу та непростиму в очах Ольги пасивність. Можна було подумати, що Нестор просто-напросто боїться зачіпатись з тією людиною. Нестор, який не раз в політичних дискусіях з татком весь комуністичний рух зводив до фрашки [140] Дрібниці (з пол.). до видумки, як він казав, «істеричок у штанах», тепер, коли йдеться про спокій і честь всієї родини, радить Олі здати позиції і краще не заводиться з тим індивідуумом.

Ольга й сама не уявляла, якої кари хотіла б вона для того «типа», коли б її бажання мали силу перетворюватись у дійсність. Засадити його довічно в тюрму? Розстріляти? Ні. Тюрма, побої, смерть, кров, розпад неживого тіла вражали її перш за все своєю неестетичністю. Тюрма — це сморід, брудна білизна, воші, спільна параша, барліг, повітря, отруєне людськими випарами, брак сонця, вогкість і ціла маса грубих, нецензурних, аж липких від бруду, жестів та слів. Смерть! Але після трагічного випадку з татком Ольга не могла й подумати про чиюсь смерть, щоб не пригадати собі похорону татка.