Ірина Вільде - Сестри Річинські. (Книга перша)

Побачивши Річинського, фон Рідке розсміявся:

— Чого це ви так зблідли, гер пфарер? Від незвички? Ха — ха-ха!.. Ібунг махт ден майстер [15] Вправами виробляється майстерність (нім.). запам'ятайте це собі, гер пфарер! Чи не мали б ви часом охоти випити чарочку коньяку?

— О, з охотою! — прийняв пропозицію Аркадій.

Це була єдина щира фраза, яка прорвалася крізь його уста за цілу добу.

Розпад Австрії і визвольний рух уярмлених нею народів жартівник Нестор Річинський змальовував так: Австрія — це поміщиця, майно якої зайнялося пожежею. Всі, кого вона до того часу тримала за морду (їмосці морщились від цього вульгарного слова), кинулись тепер грабувати. Хто спритніший, хто відважніший, в кого міцніші кулаки, той більше винесе з вогню. Хто плохіший, м'якший, слабший, той менше візьме. Та пожежа не триватиме довго. За поміщицею обстануть її сусіди. Допоможуть їй погасити вогонь. Але, начебто допомагаючи покривдженій поміщиці, сусіди стануть відбирати у людей пограбоване, щоб самим його загарбати. І тут же повториться попередня картина: спритніший той, хто зуміє краще приховати награбоване, а той, хто м'якший, дурніший, віддасть усе, що взяв, ще свого власного не вдержить.

Це вульгарне тлумачення історичного процесу знайшло до деякої міри, на думку Аркадія, своє підтвердження і в житті. Наприклад, чехи, визволяючись з-під австрійської монархії, не забули при тому прихопити й шмат Закарпаття.

Аркадій, який завжди вважав себе за доброго політика, ніколи не припускав, що революція в Росії відіб'ється в світі таким широким відгомоном.

Цей відгомін теж наробив чимало вітру і по галицьких селах.

Аркадій добре запам'ятав присмак того часу. Всі політичні програми, концепції, вся, здавалося, донедавна така заплутана політиканська боротьба на селі зводилася тепер до простої формули: «за» чи «проти»? Село різко поділилося на два табори: одні — за революцію, бо хотіли землі (ширше їх політичний горизонт не сягав!), другі не хотіли революції, бо боялися, що вона позбавить їх землі.

Ті, що боялися втратити, виявляли більшу активність від тих, що сподівались набути.

Аркадій не може забути одного діалога, випадковим свідком якого довелося йому бути. Дискусія велася між заможним газдою Курочкою і колишнім панським форналем [16] Візником (з пол.). що повернувся з російського полону, чи, як казав, «плену», Василем Загайчиком.

Загайчик.Що я буду з вами говорити? Що я не скажу, для вас все те лише агітація… Ніби мені більшовики дали торбу золота і за це я їх хвалю…

Курочка.А ти гадаєш, що я дуже вірив у ту самостійну, вірив?

Загайчик.Польща вас теж по голівці не погладить.

Курочка.І що з того? Я знаю наперед, що поляк буде припікати мене податком, буде називати мене кабаном, але землі-то він у мене не відбере? А твій більшовик забере в мене мою земельку і роздасть поміж таких голодранців, як ти… І тому я сто разів волію ляха, ніж твоїх «товаришів»…

Загайчик.Ціле щстя, що таких, як ви, все ж таки меншість і як дійде до чого, то перетягнемо — ми!

Курочка.Що це — погроза?

Загайчик.Ще ні… бо погрожувати, а не вдарити — то все одно, що проти вітру плювати.

Бунтарське насіння розперезалося до того, що почало вибирати з-поміж себе таємні революційні комітети і складати плани розподілу церковних та поміщицьких земель. Докотилося до Аркадія, що комітет збирається звернутися до нього з проханням, щоб дав спокій з нищівною вирубкою церковного лісу, бо ліс — то всенародне добро.

Хоч бунтарі самі визнавали, що вони ще заслабі, щоб ударити, все ж таки часи були дуже непевні.

Були такі ночі, що Аркадій для безпеки не ночував дома.

І так воно якось вийшло, що він навіть не мав часу придивитися до Олечки. Звернув пильнішу увагу на неї вже тоді, коли підросла й була подібна до херувимчика: золотоволоса, кучерява, з ямочками на щічках і ліктиках.

Четвертій з черги дитині, Нелі, сповнився рочок, коли армія Будьонного підступила під Львів. Та Аркадій боявся не так їх, як своїх доморослих комісарів, різних мартинчуків і загайчиків, які й уві сні марили розподілом панської і попівської землі. Закривав очі і бачив, як, обвішані патронташами з червоними стрічками на шапках, з гарапниками в руках, гасають по кімнатах, пивницях і спіжарнях [17] В погребах і коморах (з пол.). попівства. Від такої картини в нього холонули душа й тіло.