Ірина Вільде - Сестри Річинські. (Книга перша)

Неля вибухнула плачем. Одне уявлення про те, що мама могла б лежати восково-жовта на катафалку, як татко, довело Нелю до розпачу.

— Добре, дай мені хустку. Суліман прийде сюди, я йому скажу те, що ти хочеш.

Катерина, яка в думках йшла, йшла, збільшуючи швидкість, до мети і ось-ось мала вже досягти її, раптово зупинилась. Один необережний крок міг зіпсувати всю справу.

— Бачиш, Нелюсю, той хам хоче, щоб панна Річинська упокорилась і прийшла до нього додому на вонючу Кінську.

— На квартиру? — Нелі здалося, що вона не зрозуміла.

— На квартиру, Нелюсю! Як же ж ти не розумієш психології слуги, раба? В цьому, як йому здається, і повинен полягати весь його тріумф: він може примусити панну Річинську потрудитися і прийти з проханням до нього аж на квартиру! Я знаю, що тобі не дуже приємно буде заходити в ту вонючу діру, але немає іншої ради. Ти мусиш це зробити для мами… для нас всіх. А ти хочеш, щоб мама ще прожила, правда?

Неля мовчала. Вона думала, що господь, який першими після себе наказує любити батьків, не допустить, щоб її зустріло щось недобре тільки тому, що вона хоче врятувати життя мами. Вона не сказала Катерині, що погоджується виконати її доручення, — але хіба її, Нелине, мовчання не говорить про це?

Суліман був попереджений Катериною про прихід Нелі. Лежав у своїй кімнаті на дивані з псалмами Давида, хворий від нападу безумного кохання, яке то здавалося йому тугою, що нищила його з кожною хвилиною, то переходило в зло, що прагнуло тільки фізичного знищення тієї дівчини. Інколи йому здавалося можливим власними руками задушити Нелю. Разом з тим усвідомлював собі прірву, яка відділяє його від неї.

Для його купецької голови, що не щадила власного наболілого серця, було безсумнівним, що ту прірву прокладала не різниця в літах, не брак освіти (замінив би її прекрасно доларами), навіть не його професія маклера (міг би з добрим успіхом замінити її на пристойнішу, наприклад, віце-директора якогось промислового банку), а єдине — його національність і релігія, релігія і національність, яку кінець кінцем каста ксьондзів сприймала і розуміла як одне і те саме.

Не був чоловіком в їх очах, був жидом!

Прокляття було ще й у тому, що він сам ненавидів свою національність і релігію.

Ненавидів бідноту свого народу за релігійний фанатизм, який засліплював очі на дійсні причини його мізерного існування, за сліпу, глупу віру в місію вибраного народу. Ненавидів багатіїв у своєму народі, тому що вважав їх хитрішими від себе, а тим самим небезпечними йому. Їх маєтки сприймав як своє власне, вкрадене в нього добро.

Проте перед одними і другими не показувався без маски на обличчі. Серед бідноти вдавав людину, тісно пов'язану з нею релігійними традиціями. Це виробляло йому побожну пошану і притуплювало їх критицизм у відношенні до його особи. Самі не свідомі були, до якої міри служать йому. Поробив їх своїми безплатними агентами вищого стилю: служили йому не тільки в його фінансових махінаціях, але ще й розносили про нього славу кришталево-чистої людини і побожного єврея.

Перед багатіями грав Суліман роль вільної від національних і релігійних забобонів людини. Їв з ними свинину і залицявся до дружин гоїв. Співав у чисто єврейськім колі українські й польські народні пісні в дусі кожного з цих народів, сипав приповідками з народних скарбниць слов'янських народів, цитував Гете поруч з псалмами Давида і любив чванитись вишуканими антисемітськими анекдотами.

Мати його, стара Бебеле, яка знала, що єдиною релігією, єдиним богом на землі і в небесах, єдиною вітчизною для її сина є гроші, дивилась на ці витівки Рафаїла як на збочення моральної натури.

Чому не міг бути таким, яким був?

Здогадувалась, що син її вже досить накопичив капіталу для того, аби покинути професію маклера на чорній біржі й зайнятись чимсь, що, крім гроша, давало б йому і повагу серед людей. Мріяла про спокійне життя серед внучат десь в порядному кварталі міста, але сама не вірила, що мрія її може коли-небудь здійснитись.

Це, що гнало її сина від зиску до зиску, не було вже професією. Це був злий вогонь, який, перетворюючи на купу попелища буття інших, зачаджував димом і його самого.

Хто тільки не приходив до її запалої в землю халупки! Які пахучі дами, які елегантні, з одним скельцем в оці, панове… А всі вони згинались нижче одвірка, бо всім їм потрібно було Суліманової допомоги. Але не всім легко діставалась та допомога. Не одна слізка пролилась, не одне гордовите колінко зламалось перед її сином… Але Бебеле не мала від цього радості. І тому вона дуже зраділа, помічаючи зміну у Рафаїлові. Вона з життєвого досвіду знала, що означає, коли молода людина впадає в меланхолію… Вона міркувала, що йому потрібно дружини. І вона добре міркувала. Суліман якраз в той час закохався був у Нелю Річинську. Але звідки могла про це знати його мати? Вона міркувала навпомацки. Пішла до шатхіна [139] Посередника у справах одруження (євр.). і вони вирішили оженити Рафаїла. Ну що ж, вона знала ціну своєму синові. Так вона й сказала шатхінові, і той відразу зрозумів її. Зрештою, він і сам знав, хто такий Суліман. Він і знайшов йому жінку, якій не можна було, ну, справді нічого не можна було ні додати, ні відняти.