Ірина Вільде - Повнолітні діти

Дарка випадково перехопила її повний порозуміння погляд з Стефою Сидір, і в ту саму мить їй стало ясно, що існує якийсь дуже близький зв'язок між оцим стриманим ставленням до справи в Оріховської і цікавістю, з якою розпитувала про ці речі Стефа Сидір. Щось таємне (зрештою, як і ціла Стефа) приховувалося від Дарки між цими двома дівчатами, про що Дарка не могла ані здогадатися, ані дізнатись.

Дві учениці, добрі співачки, що перестали ходити на спів через якесь непорозуміння з учителем, тепер під натиском товаришок повинні були знову записатися до хору.

Адже українська гімназія мусить виграти!

Серед проектів виникло цікаве запитання: хто буде брати соло? Відомо ж, що в одній українській пісні — сопранове соло.

— Ох, Попович, — мліє Савчук з сьомого класу, — ти знаєш, що сказала Шнайдер учора? Вона каже, — це неможливо, але вона так каже, — що я могла б теж соло взяти.

Очі Савчук вже не питаються, а просять підтвердження цього здогаду.

Дарка не розуміється так добре на музиці, не може передбачити всіх вимог такого соло і тільки із співчутливим серцем відповідає:

— Але ж, напевно, будеш ти співати, — хто ж би інший?

— Ох, і Попович! — більше нічого. Та хіба цього мало?

Учитель подає до відома всіх, що до оркестру, складеного з найкращих музикантів усіх гімназій, з української підуть Ілюк і Богдан Данилюк.

Данко…

Дарка не може не чути, як за спиною шушукаються всі незадоволені, всі заздрі: чому саме ці два? Чому Данилюк, чому не Роган? Чому Ілюк, чому не Завадюк?

Але ці холодні бризки незадоволених не в силі пригасити того вогню сподівань, що спалахнув у Дарчиному серці: міністр звертає увагу на русявого скрипаля. Смичок у пальцях цього скрипаля хвилює міністра. Він хоче особисто познайомитися з русявим хлопцем. Говорить з ним і відразу відчуває в ньому майбутню славу. Тепер нема вже чого шукати Данкові в Чернівцях. Мусить їхати у світ. Бухарест, а потім переїзд із столиці до столиці, банкети… Зовсім так, як колись розповідав Данко.

Дарка захищається перед цими вогненними мріями, вертить головою то вліво, то вправо, але це нічого не допомагає: добра русалка накладає їй на голову корону з одних лише самоцвітів. Дарка дивиться у дзеркало: таж вона Данкова наречена!

Господи, яким прекрасним можуть зробити життя бідної учениці добрі русалки!

Проте добра русалка не в силі відвести чорного крила, що нависло над гімназією. Події, що вимальовувалися на гімназичному небі на початку шкільного року, тепер набирали крові і кості і йшли наступом на гімназію: кінець чверті! Кінець чверті! Кінець чверті!

Слова ці наганяли стільки страху, що їх, на думку Дарки, можна було змінити словом: «Татари! Татари!»

Учителі, ці самі кохані професори, що досі тільки читали, аби раптом запитати (хоч це і негарно, але дійсно можна було їх порівняти до гицлів, які підстерігають з арканом невинних собачок) ученицю, тепер ходять з бундючно-діловими мінами, і треба їх просити, щоб запитали перед кінцем чверті.

Щось неймовірне!

Коляска вже третій урок ходить за професором Мірчуком, як курчатко за квочкою, і безнастанно цвірінькає:

— Прошу пана професора… Прошу мене запитати… Прошу мене запитати…

Професор Мірчук буває поверне своє залізне лице і відповість таким самим залізним голосом:

— Коляску вже питано. Записано. Вистачить.

— Я маю виписані всі слівця. Я все вмію, прошу пана професора, — проситься Коляска і ніби ненароком висуває перед ним гарно оправлений зошит з гарячими, як кров, маками.

Мірчук обертається від порога:

— Учениця, яка не вважає за потрібне додержувати шкільного розпорядку і першого дня науки приходить в сукенці до школи, може взагалі не ходити до школи.

Колясці не до жартів від цих слів. Вона з розпукою обертається до класу:

— Дітки, може, пригадує собі котра з вас, коли мене останнього разу питали? Не пригадуєте собі, що я не вміла? Я не розумію, слово честі, скільки голів у класі, а не можете пам'ятати про мене одну… Я вам кажу, ну, я вам кажу, що той бельфер готовий ще мені двійку всадити… Здурів старий! Дітки, я вам кажу… я не можу принести додому більше ніж дві двійки. З історії і фізики — буде з мене. Попович, він тебе вже питав у цій чверті? — хоче знати Коляска, як справа її товаришки по недолі.

Так. Дарку він уже питав. Це пригадує собі весь клас. Дарка пригадує собі ще щось більше: таємний зошит з трояндами, що примандрував до неї аж з третьої лавки і врятував її з становища, в якому тепер знаходиться Коляска.