Ірина Вільде - Повнолітні діти

Як докоряла собі Дарка, що зачепила татка! Співав собі й не думав про Манілу, а вона необережно нагадала таткові про нього. Не простить собі ніколи, що чорт підкусив її розпочати розмову з татком. Звичайно, тепер татко вже не співав більше. Дарка дала б собі відрубати палець, щоб тільки повернути таткові його попередній настрій. Та хіба настрій — це сани, якими можеш повернути, куди захочеш?

Як же це так, що нікому з них, навіть такому розумному, досвідченому, як Дмитро Улянич, не стукнуло в голову, що їх спільна радість навдивовижу довго триває і мусив би настати крах? Оглухли всі, осліпли від задоволення життям, втратили пам'ять і забули, в які часи живуть.

Так от, довелося самому життю опам'ятати братію. А життя вже як приводить до пам'яті, то грунтовно.

Підготування до вистави у розпалі. Ляля цілими днями під логопедичним наглядом Стефка вчиться правильно вимовляти українські слова. Улянич, закотивши рукава вище ліктів і підперезавшись старим фартухом своєї тещі, малює декорації (пензель у нього завбільшки з віник). Ориська й Дарка заходилися фарбувати старі простирала, з яких мають вийти шаровари козакам. Празький виписує запрошення до Заставної, Кіцмані, ба навіть для декого з Чернівців. Костик цілими днями сидить перед дзеркалом і, як сам говорить, вивчає свою фізіономію, яку він повинен найближчими днями перетворити у принадне лице козака-запорожця, що в нього закохалася така красуня, як Ляля!

І от у цей гарячковий час сигуранца в Заставній відмовляє у візі на постановку п'єси на тій підставі, що п'єса, мовляв, за своїм змістом може пробуджувати антидержавні почуття серед народу, а своєю тенденцією спрямована на відірвання Північної Буковини від румунського королівства і приєднання її до Радянської України.

Це була така нісенітниця, така нісенітниця, що навіть татко, який досі з відомих причин тримався осторонь приготувань до вистави, прилюдно вибухнув обуренням на такі порядки. «От кретини, от квадратові ідіоти! — вигукував татко. — Вони не завдають собі навіть праці ознайомитися з змістом п'єси. Мають стандартну відмову і кожного разу сліпо передруковують, коли їм для візи потрапляє п'єса на українській мові».

Улянич, що найкраще за всіх знав румунську мову, написав до сигуранци довгий протест (над редакцією тексту чимало попрацював і татко), в якому з вбивчою логікою було доведено, що п'єса за своїм змістом абсолютно аполітична, отже, тим самим не може мати антидержавних політичних тенденцій. Це — інсценізація старої поеми, а зміст її такий: старий козак-запорожець бере на виховання сина свого товариша, який загинув в бою з турками. У старого козака є рідна дочка. Діти виховуються разом, думаючи, що вони брат і сестра. Коли ж хлопець став повнолітнім і настав час їхати йому на Січ, названий батько розповів, що він йому не рідний, а Оксана йому не сестра. Між молодими народжується кохання. Батько погоджується віддати за молодого козака свою дочку під умовою, що той побуде на Січі й набереться там запорозького гарту.

Проходить час. Молодий козак під час бою з турками потрапляє в полон і повертається звідти сліпим. Він звільняє кохану дівчину від слова, але вірна дівчина настоює, щоб повінчатися з сліпим.

П'єса є чистим апофеозом вірного кохання. До того ж і дією своєю відноситься до початку минулого віку, отже ж, аж ніяк не може мати на меті відірвання Північної Буковини від Румунського королівства і приєднання її до Радянського Союзу.

Остаточно відредагований текст протесту зачитано на загальних зборах клубу і одноголосно вирішено, що до цього меморандуму не можна ні одного слова додати, ні одного відняти.

Тепер усіх цікавило тільки одне: як сигуранца вийде з дурного становища. Адже їй признатися, що вона не читала п'єси зовсім, це однаково, що самій себе скомпрометувати. А сигуранца, як це всім відомо, завжди у всіх випадках виходить права! Що ж вони тепер заспівають?

Настрій серед братії не падав. Навпаки, всі ходили й потирали руки, злорадіючи над сигуранцою. Не припинялася й підготовка до вистави: дівчата шили шаровари, Улянич продовжував працювати над декораціями.

Відповідь прийшла порівняно швидко. Тепер братія мусила визнати, що в сигуранці на українських справах сидять не дурники, як могло комусь здаватися. Вони не тільки читали п'єсу, але, виявляється, вичитали в ній і те, чого не було написано і що хотіли приховати перед оком сигуранци автори протесту. В заяві-протесті написано, що п'єса — це «інсценізація старої поеми», а не вказано, хто її автор. Сигуранца допоможе пам'яті панів акторів і нагадає їм, що п'єса перероблена з поеми Тараса Шевченка «Невольник». А є закон, що всі, без винятку, твори Тараса Шевченка заборонено виголошувати прилюдно. Тут маленька, дещо вже приватного характеру приписка: щоб шановних ініціаторів вистави не вводити в оману, то сигуранца зазначає, що у виняткових випадках за спеціальним дозволом допускається іноді прилюдне виголошення деяких творів згаданого автора, але тільки на території міста Чернівців, а ні в якому разі і ні під яким виглядом по селах. Притому ще одне: у тексті зазначено, що це п'єса з «козацького життя». Козаків на Буковині ніколи не було, а водилися вони на островах Дніпра, і тому сигуранца вважає, що показувати п'єсу з козацького життя — це скеровувати думки буковинських селян на Придніпрянську Україну і сіяти в їх головах сумнів про їхнє румунське походження. До того ж козаки — це елемент, який вбивав і грабував поміщиків. З цього боку теж небезпечно показувати їх на сцені, бо це може призвести до небажаного соціального руху на селі.