Ірина Вільде - Повнолітні діти

Час, всупереч фізичному правилу, яке наказувало йому бути рівномірним, гнав тепер з подвійною, потрійною швидкістю.

Дарку засмучували такі скорі темпи ще й тому, що їй треба було поставити перед батьком одне категоричне питання, для якого, правду кажучи, в неї не було відваги.

Та зволікати далі — могло означати зовсім програти. І Дарка, набравшися відваги, пішла в наступ:

— Мамцю, татку, мушу вам щось сказати…

В кімнаті стало тихо. Бабуся, яка поралася біля шафи, і собі підступила ближче до столу.

— Я хочу просити, щоб ви мені пошукали іншу станцію, бо я більше не буду у Дутків.

— Чому? — діловито запитала мама. — Я хотіла б знати чому?..

Ах, чому, чому! Дарка ж не може виявити дійсної причини, хоч для неї самої причина ясна: вона підозріває, що Лідка Дутка має зв'язки з агентами сигуранци. А крім того, ця Лідка — в їхній організації. Ось чому не хоче вона, Дарка, спати з нею в одній кімнаті, сидіти за одним столом. Але посвятити в це рідних — значить відібрати в бідного татка рештки його душевного спокою.

— Тому, що я не можу з Лідкою… Мені треба готувати уроки, а їй саме тоді обов'язково хочеться танцювати або гірше — співати.

— А чому ти досі мовчала про це? Це причини, які легко усунути. Я певна, що коли б ти чемно попросила Лідку, то вона послухала б тебе. А так їй могло здаватися, що тобі приємно, як вона співає чи там танцює… Це не причина, Дарцю, щоб міняти станцію.

Дарку тонко-тонко закололо в серце. Невже ж мама не чує серцем, що вона говорить неправду? Хіба ж природа не обдарувала матерів здібністю читати думки дітей?

— Я знаю, що це не причина. — І Дарка вирішує, що чим більше наблизиться до правди, тим краще буде для неї, — але… я взагалі Лідки терпіти не можу. Мені навіть важко їсти з нею за одним столом… І тої пані Дуткової я теж не люблю. Вона нещира до мене. Мамцю, я дуже прошу змінити мені станцію! — сльози забриніли в її голосі.

Бабуся, яка звичайно тримає руку Дарки, тепер несподівано перейшла на бік опозиції:

— Говоріть собі, що хочете, а я не знаю, що це таке… Щоб дитина не хотіла станції, яку я їй вибрала? Що то — дитина має хотіти або не хотіти? Раз вже ти пішла з дому, то це все одно що солдатська муштра: привикай до незгоди, привикай слухатися, привикай до не дуже смачної їди, до не дуже вигідної постелі — і будуть з тебе люди… Так, як я виховувала своїх дітей, слава богу, повиводила в люди…

— Мамо, — спочатку тихо, а потім голосніше (бабця останнім часом почала недочувати) став на захист Дарки татко, — таж у мами хлопці були, а не дівчата. Не журись, Дарцю, якось-то буде… щось придумаємо… Світ не зійшовся на одній пані Дутковій, а, признатися щиро, вона й мені не дуже-то подобається.

— От бачиш, — весело засміялася мама, сама рада, що тато взявся розв'язати це питання, — от бачиш, який ти… Мені завжди докоряєш, що я потураю їй, а сам ідеш назустріч всім її химерам. Бачиш, Дарцю, який в тебе «поганий» тато?

Не треба Дарці говорити, який в неї тато, вона сама найкраще знає про це. Золото — не татусь.

Хоча всім було ясно, що з вистави нічого вже не вийде, братія продовжувала сходитися регулярно щодня. Разом з канікулами, разом з відлітом бузьків кінчалося щось неповторно гарне, і всім, як видно, хотілося ще надихатися ним, як повітрям перед смертю.

Ляля, що за всіма зовнішніми ознаками закрутила голову не тільки Стефкові, але й собі, вишукувала безліч нагод, аби тільки братія держалася разом. Їй, наприклад, прийшла ідея зробити прогулянку в поле й пекти там картоплю. У Підгірських, Костика, Празького, нарешті, у мами Улянича були ниви з картоплею, проте жодна з них не задовольняла Лялю. Як на зло, всі ці поля були зразу ж за селом, а Лялі хотілося пекти картоплю далеко, бодай за три години ходу туди й назад.

— Ви знаєте, що я надумала? Я чудесно надумала! Слухайте лишень: ми будемо ганц айнфах [55] Зовсім просто (нім.) . красти картофель з чужого поля. Це страшенно інтересно, як гадаєте? Ви бачили оголошення на громадській канцелярії? «Хто буде красти картофель з чужого поля, того… ха-ха!.. посадять в цюпу». Це буде так смішно, якщо нас впіймають… Зальбстферштендліх [56] Цілком зрозуміло (нім.) . , в кого довгі ноги, той дасть драпака, а решта цик — і попадуться!.. А ми будемо їм носити передачу через мале віконечко… Це страшенно інтересно, ви не знаходите?

— Ага, ви хочете нас завести у шкоду, щоб потім самій втекти? Це ваша тактика, Лялюнцю, ваша життєва лінія, коли хочете знати, — підводити людей під монастир, — підмітив Костик, який з того часу, як не вдалося йому зіграти Лялиного партнера, став її ніби недолюблювати.