КРИМІНАЛЬНИЙ КОДЕКС УКРАЇНИ

3. Підставою зворотної дії закону про кримінальну відповідальність у часі відповідно до ч. 1 ст. 5 КК є скасування злочинності діяння або пом’якшення кримінальної відповідальності за таке діяння. При цьому слід мати на увазі, що і скасування злочинності діяння, і пом’якшення кримінальної відповідальності можуть бути здійснені шляхом внесення змін як до Загальної частини КК, так і до Особливої. Вирішення питання щодо скасування злочинності діяння або пом’якшення кримінальної відповідальності на підставі використання підзаконних нормативно-правових актів є неможливим при застосуванні закону про кримінальну відповідальність (п. 2 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України у справі за конституційним поданням 46 народних депутатів України щодо офіційного тлумачення положень статті 58 Конституції України, статей 6, 81 Кримінального кодексу України (справа про зворотну дію кримінального закону в часі) від 19 квітня 2000 р.) (ОДУ. - 2000. - № 39. - Ст. 1662). Про поняття злочинності діяння див. коментар до ч. 3 ст. 3 КК. Під скасуванням злочинності діяння слід розуміти декриміналізацію злочину, тобто переведення законодавцем діяння з розряду злочинних до незлочинних (правомірних або правопорушень іншого виду, наприклад, адміністративних проступків).

Зокрема, скасування злочинності діяння має місце у випадках:

1) вилучення із закону певного злочину (наприклад, декриміналізація при прийнятті КК 2001 р. наклепу й образи, відповідальність за які була передбачена статтями 125 і 126 КК 1960 р.);

2) звуження змісту певної ознаки складу злочину, внаслідок чого ряд діянь, які раніше визнавалися злочином, перестають містити ознаки складу злочину (наприклад, декриміналізація вбивства з необережності, вчиненого особою у віці від 14-ти до 16-ти років, шляхом звуження ознаки віку, якого повинен досягти суб’єкт цього злочину: за ст. 98 КК 1960 р. суб’єктом були особи, які досягли 14-ти років, за ст. 119 КК 2001 р. — особи, які досягли 16 років);

3) введення до складу злочину нової ознаки, якої немає у вчиненому особою діянні (так, у ст. 218 КК 2001 р. встановлена відповідальність за фіктивне банкрутство. Однак на відміну від ст. 1563 КК 1960 р. законодавець у диспозицію ст. 218 ввів вказівку на наслідки — заподіяння великої матеріальної шкоди кредиторам або державі як умову кримінальної відповідальності за цей злочин. Тим самим законодавець декриміналізував фіктивне банкрутство, що здійснюється без завдання великої матеріальної шкоди).

4) введення до КК нових обставин, що виключають злочинність діяння (наприклад, ч. 1 ст. 43 КК визнає незлочинними діяння, що відповідно до КК 1960 р. за інших необхідних умов могли бути визнані службовим злочином);

5) розширення меж правомірного заподіяння шкоди у вже існуючих обставинах, що виключають злочинність діяння (наприклад, відповідно до ст. 16 КК 1960 р. перевищенням меж крайньої необхідності вважалося заподіяння шкоди більшої або рівнозначної, ніж шкода відвернена; відповідно до ч. 2 ст. 39 КК 2001 р. перевищенням меж крайньої необхідності є тільки заподіяння більшої шкоди, ніж шкода відвернена. Отже, заподіяння у стані крайньої необхідності рівнозначної шкоди декриміналізовано).

Про поняття кримінальної відповідальності див. коментар до ч. 1 ст. 2 КК. Пом’якшення кримінальної відповідальності полягає в законодавчому зменшенні передбачених КК обмежень прав і свобод, що можуть бути застосовані до особи, яка вчинила злочин. Пом’якшення кримінальної відповідальності має місце у випадках пом’якшення караності діяння та пом’якшення інших кримінально-правових наслідків вчинення злочину. Про поняття караності й інших кримінально-правових наслідків див. коментар до ч. 3 ст. 3 КК.

Так, пом’якшення караності діяння має місце у випадках:

1) одночасного зниження верхньої і нижньої меж покарання;

2) зниження тільки верхньої або нижньої межі покарання при зберіганні незмінною іншої межі;

3) введення альтернативного більш м’якого основного покарання;

4) вилучення альтернативного більш суворого основного покарання;

5) заміни безальтернативного основного покарання більш м’яким;

6) зниження верхньої і/або нижньої меж додаткового покарання;

7) перетворення обов’язкового додаткового покарання на факультативне;

8) заміни додаткового покарання більш м’яким видом;

9) вилучення додаткового покарання;

10) внесення змін до диспозиції статті Особливої частини КК, у зв’язку з чим вчинене діяння підлягає перекваліфікації за іншою статтею (частиною статті), що передбачає більш м’яке покарання. Причому, як роз’яснив Конституційний Суд України, не є внесенням змін до диспозиції статті Особливої частини КК збільшення розміру неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, в якому вираховується, наприклад, вартість викраденого майна. У такому разі зміна кваліфікуючих ознак діяння не відбувається і кримінальний закон зворотної дії не має (Рішення Конституційного Суду України у справі за конституційним поданням 46 народних депутатів України щодо офіційного тлумачення положень статті 58 Конституції України, статей 6, 81 Кримінального кодексу України (справа про зворотну дію кримінального закону в часі) від 19 квітня 2000 р.).