КРИМІНАЛЬНИЙ КОДЕКС УКРАЇНИ

3. У частині 3 ст. 4 КК встановлено правило визначення часу вчинення злочину: це — час вчинення особою передбаченої законом про кримінальну відповідальність дії або бездіяльності. Виходячи з цього, слід вважати часом вчинення:

1) злочинів із формальним (у тому числі з “усіченим”) складом — час вчинення особою самої дії або бездіяльності, яка є ознакою об’єктивної сторони. Щодо злочинів з усіченим складом (див., наприклад, ст. 187 КК) часом їх вчинення визнається час виконання тієї стадії незакінченого злочину, на яку законодавець, виходячи із характеру та суспільної небезпечності діяння, переніс момент закінчення злочину;

2) злочинів із матеріальним складом — час вчинення особою суспільне небезпечної дії або бездіяльності, незалежно від часу настання їх суспільне небезпечних наслідків. Настання останніх свідчить про закінчення злочину;

3) триваючого злочину — час вчинення дії або бездіяльності, з якої починається так званий “злочинний стан” особи (залишення в небезпеці, втеча з місць позбавлення волі, зберігання зброї тощо);

4) продовжуваного злочину — час вчинення останньої дії з числа декількох тотожних дій, об’єднаних єдиним наміром, які лише у сукупності складають єдину “дію” (наприклад, крадіжка останньої деталі комп’ютера, який викрадається частинами);

5) злочинів із ускладненим діянням — з часу вчинення особою всіх передбачених законом складових дій (див., наприклад, ст. 353 КК).

Стаття 5. Зворотна дія закону про кримінальну відповідальність у часі

1. Закон про кримінальну відповідальність, який скасовує злочинність діяння або пом’якшує кримінальну відповідальність, має зворотну дію у часі, тобто поширюється на осіб, що вчинили відповідні діяння до набрання таким законом чинності, у тому числі на осіб, які відбувають покарання або відбули покарання, але мають судимість.

2. Закон про кримінальну відповідальність, що встановлює злочинність діяння або посилює кримінальну відповідальність, не має зворотної дії в часі.

3. Закон про кримінальну відповідальність, який частково пом’якшує відповідальність, а частково її посилює, має зворотну дію в часі лише у тій частині, яка пом’якшує відповідальність.

1. У рішенні Конституційного Суду України у справі за конституційним поданням 46 народних депутатів України щодо офіційного тлумачення положень статті 58 Конституції України, статей 6, 81 Кримінального кодексу України (справа про зворотну дію кримінального закону в часі) від 19 квітня 2000 р. (Вісник Конституційного Суду України. - 2000. - № 2. - С. 29-34) зазначено, що суть зворотної дії в часі законів та інших нормативно-правових актів “полягає в тому, що їх приписи поширюються на правовідносини, які виникли до набрання ними чинності, за умови, якщо вони скасовують або пом’якшують відповідальність особи”. Крім того, “дія закону… не може поширюватися на правовідносини, які виникли і закінчилися до набрання чинності цим законом” (Рішення Конституційного Суду України у справі за конституційним поданням Президента України щодо відповідності Конституції України (конституційності) Закону України “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України” (справа про податки) від 5 квітня 2001 р. (Вісник Конституційного Суду України. — 2001. — № 2. — С. 19-22).

2. Виходячи з викладеного та відповідно до ч. 1 ст. 5 КК зворотна дія закону про кримінальну відповідальність у часі — це поширення нового кримінального закону, яким скасована злочинність діяння або пом’якшена кримінальна відповідальність, на осіб, які вчинили відповідне діяння до набрання таким законом чинності.

Зокрема, йдеться про поширення закону на осіб:

1) які вчинили злочини, про які ще не відомо правоохоронним органам або кримінальна справа за якими ще не порушена, якщо з дня їх вчинення до дня набрання чинності новим законом не закінчилися строки давності (ст. 49 КК);

2) щодо яких порушено кримінальну справу, що знаходиться в стадії до-судового слідства (у тому числі справа, провадження за якою зупинено);

3) кримінальна справа яких розглядається в суді, незалежно від інстанції;

4) яким винесено вирок, що не набрав законної сили, або хоча і набрав законної сили, але не обернений до виконання;

5) які відбувають покарання;

6) які звільнені від відбування покарання з випробуванням (статті 75, 79, 104 КК) протягом іспитового строку;

7) які відбули покарання, але мають судимість (див. коментар до ч. 1 ст. 88 КК).

Про визначення часу вчинення злочину див. коментар до ч. 3 ст. 4 КК. Злочин визнається вчиненим до набрання законом чинності, якщо до цієї юридичної події особою була вчинена дія або бездіяльність, що становить його об’єктивну сторону, незалежно від того, коли настали чи могли настати суспільне небезпечні наслідки — до набрання законом чинності або після.