Леонтіна Бас - Розповіді про композиторів

Оголошено страшний вирок: замурувати Радамеса живим у підземеллі. Марні прокляття і волання Амне-ріс. «Він зрадив, він помре!» — байдуже відповідають жерці.

….У кам’япому, глухо замурованому склепі Радамес чекає смерті. Раптом він чує чийсь стогін. Це Аїда сховалася тут, щоб умерти разом з коханим.

Передсмертний дует Аїди і Радамеса звучить на фоні молитовного співу жерців у храмі та речитативу Амнеріс, яка благає богиню послати прощення коханому.

…Верді перегорнув останню сторінку опери. Тереза схвильована. На очах у неї сльози — вона глибоко вражена трагічною долею Аїди, яскравим протиставленням світлого, чистого кохання жорстокості темних сил пригнічення й деспотизму.

— Я із задоволенням співатиму Аїду, я вже люблю мою героїню, щиро дякую вам, маестро! — не може заспокоїтися співачка…

8 лютого 1872 року публіка «Ла Скала» вітала Верді та його нову оперу. Композитор був задоволений.

— Ця опера належить до моїх найкращих творів, — сказав він. — Час поставити її на те місце, якого вона заслуговує…

Травень 1873 року приніс всій Італії сумну звістку: помер відомий письменник Алессандро Мандзоні. Верді, який завжди захоплювався творами Мандзоні, запропонував написати траурний твір — «Реквієм» до першої річниці смерті «великої людини». Міські власті погодилися, і 22 травня 1874 року під керуванням автора «Реквієм» було виконано в соборі св. Марка. Величезний успіх супроводжував новий твір Верді — три концертні виконання послідували майже одне за одним. Згодом «Реквієм» прозвучав у Парижі, Лондоні, Берліні, Відні.

Створення і постановка двох видатних творів у 70-і роки — «Аїди» та «Реквієму» — були неначе рубежем творчого шляху Верді. Почалися роки творчого мовчання. Верді живе у Сант-Агаті й тільки па зимові місяці виїжджає до Генуї. Його приваблює сільське життя, подобається проводити час серед місцевих селян, працювати на свіжому повітрі. Зовпішній вигляд зовсім не видає уславленого італійського композитора. Займаючись цими простими справами, Верді постійно думає про долю свого народу, про долю сучасної молоді. З болем пише він про важке становище своєї країни: голод, жебрацтво, безробіття — жахливі страждання переживає італійський народ. Верді шукає суспільно-політичних причин цього і обвинувачує уряд, який замість роботи і хліба народові посилає солдат для розгрому демонстрацій протесту. Перебудови, які Верді здійснює на віллі Сант-Агата, він задумує не стільки для власного задоволення, скільки для того, щоб допомогти біднякам заробити собі на хліб.

Верді хвилює становище італійського музичного театру, дальшого розвитку вітчизняного оперного мистецтва. Та при цьому він не пише жодної ноти, навіть не шукає оперних сюжетів. Друзі композитора боляче переживають його довге мовчання…

Знайомство з Арриго Бойто, обдарованим музикантом і поетом, стало початком роботи над новою оперою. Бойто, який мріяв про сумісну працю з Верді, показав композиторові ескізи свого лібретто за трагедією Шекспіра «Отелло». Цей задум знайшов у Верді живий відгук — він давно мріяв створити оперу на цей сюжет, але не знаходив справжнього лібреттиста. Почалася напружена праця. Вимогливий, наполегливий, Верді примушував лібреттиста кілька разів переробляти окремі сцени, епізоди, фрази. Бойто з охотою підкорявся всім вимогам композитора, розуміючи їхню цілковиту обгрунтованість. Працював Верді повільно, іноді на деякий час залишав роботу, а потім знов повертався до неї. І, нарешті, і листопада 1886 року Верді написав у листі до друга:

«…«Отелло» зовсім закінчено!»

Майже зразу Міланський театр почав розучу кати новий твір великого італійця.

Постановки «Отелло», починаючи з театру «Ла Скала», проходять з величезним тріумфом у багатьох містах Італії та інших європейських держав. Видатні музичні діячі — композитори, критики, виконавці — високо оцінили нову оперу цього, за висловом Чайковського, «геніального старця». Тут Верді відкриває нові шляхи в оперному мистецтві, створюючи прекрасний зразок музичної драми.

Минуло порівняно небагато часу після завершення «Отелло», і стало відомо, що Верді працює над новим твором — комічною оперою «Фальстаф». Композитору було 77 років. Він не відразу погодився на пропозицію Бойто писати оперу, але лібреттисту вдалося переконати Верді,— остання опера повинна веселпти душу, треба творчий шлях переможно завершити «Фальстафом»…

Верді працював не поспішаючи і у 1893 році здійснив свою давню мрію — написав оперу за сюжетом комедії Шекспіра «Віндзорські витівниці»… Соковито, життєрадісно, весело звучить музика «Фальстафа».