Леонтіна Бас - Розповіді про композиторів

…Натовпи людей на площі у Фівах. Величним хором зустрічають вони фараона. Його супроводять почт, жерці, Амнеріс із рабинями, яка гордовито з’являється на площі. Жінки оспівують героя. Урочисто лунають мелодії маршу. Військові колісниці, групи військ ідуть до площі. Захоплено зустрічає народ Радамеса, і Амнеріс одягає на нього лавровий вінок. Фараон обіцяє виконати будь-яке бажання переможця.

Та ось приводять полонених. Серед ефіопів Аїда раптом бачить свого батька і кидається до нього. Але Амонасро, приховуючи, що він цар, просить не видавати його. Він розповідає вигадану історію про загибель царя, щоб відвести од себе підозри. Амонасро благає фараона помилувати полонених. Про це ж саме просять народ Єгипту і Радамес. Фараон, незважаючи на протести жерців, відпускає ефіопів, тільки Аїда та її батько лишаються заложниками в Єгипті. Фараон дає Радамесові найвищу нагороду — руку Амнеріс.

У заключній сцені цієї картини в складному сплетінні голосів зливаються урочисте прославлення богів жерцями, радість народу, торжество Амнеріс, душевні страждання Аїди і Радамеса. Так у другій дії ускладнюються стосунки героїв, тугіше затягується вузол драми.

…Берег Нілу. Серед пальмових дерев видніється храм Ізіди. Таємниче місячне сяйво освітлює берег ріки, дерева, храм. У нільських водах відбиваються мерехтливі зорі. Тиха тропічна ніч. Звучання оркестру, що змальовує цю картину, примарне, загадкове. Флейта веде свою мелодію на «зачарованому» фоні супроводу. З храму лине спів жерців і жриць, зливаючись з нічним пейзажем.

Сюди, у храм Ізіди, приходить Амнеріс для останньої передшлюбної молитви. Серед рабинь, які супроводять її,— Аїда. Вона залишається на березі, коли цариця із своїм почтом заходить до храму.

Аїда жде Радамеса на останнє побачення. В оркестрі звучить тема її кохання. Вона не переживе розлуки з Радамесом. Журливо наспівує свою пастушу мелодію гобой…

Несподівано з’являється Амонасро. Батько вимагає, щоб Аїда випитала у Радамеса, яким шляхом пройде єгипетське військо. Він малює перед Аїдою картини вільного життя, безхмарного щастя. Амонасро розповідає дочці про страждання Ефіопії, нагадує про смерть матері, але Аїда не може одважитися на обман Радамеса. Вокальна партія Амонасро, спочатку пройнята глибоким ліричним почуттям, співуча і гнучка, стає драматичною і суворою, — батько проклпнає непокірну дочку. Нарешті Аїда погоджується виконати його прохання.

Радамес приходить на побачення з Аїдою радісно схвильований: він вірить, що його кохання подолає всі перешкоди. Широта і наспівність мелодії, енергійний ритм свідчать про його пристрасні почуття. Репліки Аїди в дуеті з Радамесом стають безнадійними, сумними, «лягаючи» на виразну мелодію гобоя, пройняту тугою за батьківщиною, сердечністю і смутком. І Радамес, зрештою, поступається благанням коханої — в далекому краю вже ніщо не порушить їхнього щастя. Він мріє про світле, прекрасне майбутнє… На прохання Аїди Радамес називає місце, яким пройдуть єгипетські війська. З укриття виходить Амонасро й, не ховаючи своїх почуттів, зловтішно, з якоюсь лютою радістю повторює таємну назву. Жах охоплює Радамеса, коли він дізнається, що Амонасро — ефіопський цар. Марно умовляє його Аїда втекти з ними.

Раптом чути голос Амнеріс — закінчилась урочиста передшлюбна церемонія. Радамес зупиняє Амонасро, який кидається на фараонову дочку з кинджалом. «Зрадник» добровільно віддається до рук варти. Аїда і Амонасро зникають.

…У підземеллі під палацом фараона знемагає Радамес. Скоро настане час суду. З’являється Амнеріс. У її душі борються протилежні почуття: любов і жадоба помсти, ревнощі й бажання врятувати Радамеса. Амнеріс просить його визнати свою провину — лише це може врятувати його від невблаганного суду жерців. Та Радамес не хоче прийняти допомоги Амнеріс, адже це вона принесла нещастя і йому, і Аїді. Пристрасно-піднесено звучать звертання Амнеріс до Радамеса. Широка, плавна мелодія сповнена патетики, гнучка і виразна.

Від Амнеріс Радамес дізнається, що Аїду врятовано. Тепер у нього будуть сили прийняти будь-яке покарання, приготоване йому жерцями. Ось і вони: у підземеллі чути їхній суворо-урочистий спів. Тричі звертається верховний жрець до Радамеса, і грізні вигуки тромбона щоразу підкреслюють фатальну важливість цих хвилин. Запитання повторює хор жерців. Їхні голоси звучать похмуро й зловісно. Та Радамес мовчить. Гуркоче барабан, звучить звертання Амнеріс до богів, сповнене відчаю, кохання до Радамеса, гніву й люті до жерців.