Леонтіна Бас - Розповіді про композиторів

Наприкінці 40-х років, коли політичні погляди Верді стали чіткішими, висловлювання — виразнішими й глибшими, а музика чимраз більше запалювала серця справжніх патріотів, Верді одержав листа від Мадзіні, в якому визначалася громадянська роль його творчості: «Те, що я і Гарібальді робимо в політиці… те Ви робите в музиці. Тепер, як ніколи, Італії потрібна Ваша музика».

Мадзіні запропонував композиторові створити революційний гімн на вірші італійського поета Мамелі «Труба звучить». Верді уважно вчитується в слова гімну: мабуть, для масового сприйняття ці вірші надто складні, треба зробити їх простішими, дохідливішими. Лише після цього Верді починає роботу над музикою. Уява композитора малює натовпи людей, які йдуть, щоб звільнити рідну країну від чужоземців-загарбників. І крізь музику гармат лунає гімн…

Минали роки. Талант Верді міцнішав, інтереси ширшали, теми і образи ставали різноманітнішими. У 50-і роки його хвилює тема соціальної нерівності. Скільки людських трагедій породжувала нерівність соціального становища, життя скількох людей знівечено…

У пошуках лібретто для опер Верді все частіше звертається до «великої літератури». Його приваблюють твори з глибоким ідейним задумом і яскравими образами. Прекрасне знання творчості видатних письменників-сучасників змушує композитора вимогливо ставитись і до себе, і до лібреттистів. Верді мріє, щоб текст і музика становили єдине ціле із сценічною дією. Він рішуче ламає звичні традиції італійської опери і невтомно шукає правдивого, єдино правильного музично-сценічного втілення літературного твору. У цих пошуках народжуються нові погляди, нові творчі принципи, нові засоби митця. Якщо перші опери Верді захоплювали публіку співзвучністю зображуваних на сцені подій з тим, що відбувалося в країні, приваблювали ясністю і простотою мелодій, то в операх 50-х років, зокрема в «Трубадурі» та «Ріголетто», слухачів по-справжньому хвилювала доля героїв. Драматичні ситуації змушували замислитися, шукати причин їхніх трагедій.

Від опери до опери зростає майстерність композитора-драматурга. Все тіснішим і органічнішим стає, зв’язок між сценічними подіями та музичними епізодами. Тепер Верді, зберігаючи закінчену музичну характеристику героїв — арію, пісню, баладу, — звертається також до розвинутих, так званих наскрізних сцен, адже в них повніше, яскравіше можна розкрити внутрішній світ героїв, їхні почуття. Такі сцени композитор використовує в драматичних епізодах опери.

Ім’я Верді стає відомим далеко за межами Італії. Його опери все частіше йдуть на сценах багатьох європейських театрів — у Парижі, Лондоні й навіть у Петербурзі, де в 1862 році було поставлено оперу «Сила долі». Як і раніше, композитор приїздить готувати прем’єри — працює із співаками та з оркестром. Тепер він має право сказати: «Моя доля — завжди працювати».

Верді поселяється на віллі неподалік од Генуї. Тут він живе і працює, час од часу виїжджаючи готувати вистави своїх опер. Але завжди він з радістю повертається в улюблену Сант-Агату. Так було і в березні 1867 року, коли одразу після прем’єри опери «Дон Карлос» на паризькій сцені Верді залишив французьку столицю. Він поспішав у Сант-Агату, щоб застати живим смертельно хворого Антоніо Барецці. На останнє прохання Антоніо Верді грає його улюблений хор із опери «Набукко». Під ці звуки й помирає той, хто був для Верді і наставником, і другом…

Смерть Барецці була не єдиною сумною подією того нещасливого року — тоді ж помер і батько Верді, а через рік не стало Джоаккіно Россіні, творчість якого так високо цінував Джузеппе. Верді стає ініціатором створення колективного твору, присвяченого пам’яті видатного композитора, проте лише він написав свою частину…

Незадовго до смерті Россіні в одній з італійських газет було надруковано лист міністра освіти, який набув значення програмного документа. У ньому йшлося про тє, що за три останні десятиріччя в Італії нібито не створено жодної опери, за винятком чотирьох опер, замовлених відомому французькому композитору Мейєрберу.

Багато разів перечитував Верді цього листа і ніяк не міг зрозуміти, як можпа писати, що італійське оперне мистецтво переживав період занепаду, що італійські співаки втратили свою майстерність. Вони ж приносять славу своїй країні, поширюючи принципи італійської вокальної школи в багатьох країнах Європи. Може, слова міністра — це милий жарт? Ні, це схоже більше на цілковиту необізнаність офіційної особи. Щоправда, він пише в цьому листі, що не розуміється на музиці. Але, скажіть на милість, навіщо ж братися за оцінку того, чого не розумієш? Навіщо ж висловлювати якісь пропозиції, якщо ти не можеш правильно оцінити те, що вже існує…