Франц Верфель - 40 днів Муса-Дага

Ґабріель ледь не схопився з місця:

– У тому-то й справа! У моїй самоті я нічого не міг про це знати. Але ж є спроби дати підле тлумачення цих подій. Які наміри уряду?

Втомленим рухом руки мудрець відмахнувся від гнівних слів гостя.

– Дещо я скажу тобі, друже мій і син мого друга. Над вами тяжіє грізний, зумовлений кармою фатум, бо частина вашого народу живе в Російській імперії, а інша – у нас. Війна вас розколює. Ви розсіяні по різних державах… Але все в цьому світі взаємопов’язане, тому і ми підвладні фатуму, що володіє вами.

– А чи не краще було б, якби ми знову спробували, як і 1908 року, прагнути компромісу й умиротворення?

– Умиротворення? Це – також лише порожній звук для мудрагелів світу цього. Немає на Землі умиротворення. Ми живемо тут серед розпаду та самозвеличення.

І щоб підкріпити це судження, ага вимовив – з модуляціями в голосі, як наказано законом, – вірш із шістнадцятої сури [22] Сура – розділ Корану, загалом у Корані 114 сур ( араб .). : «І знай: все, що створив Він на Землі, розрізняється за кольором, це воістину знак для того, хто дослухається до застережень».

Ґабріелю вже несила було сидіти на дивані, тому він встав. Але погляд аги, здивований та осудливий, повернув гостя на місце.

– Ти хочеш знати наміри уряду? Я знаю тільки те, що стамбульські атеїсти використовують національну ворожнечу задля власних інтересів. Бо приховані двигуни безбожництва – страх і передчуття поразки. Ось вони і відчиняють у кожному містечку читальні зали і вивішують там листки з останніми новинами, які розповсюджують злісні наклепи… Це добре, що ти до мене прийшов…

Рука Багратяна судомно стисла шкатулку з монетами.

– Якби справа була тільки в мені! Але, як тобі відомо, я не один. Мій брат Аветіс помер, не залишивши спадкоємців. Таким чином, мій тринадцятирічний син – останній у нашій родині. Крім цього, я одружений із чужоземкою, вона належить французькому народові і не повинна безвинно страждати за те, до чого зовсім не причетна.

Ага не без строгості заперечив:

– Якщо ти з нею одружився, відтепер вона належить і твоєму народові і не уникне його карми [23] Карма – одне з основних понять індуїстської філософії, частина вчення про перевтілення. Згідно з кармою, після смерті людини душа її переселяється в інше тіло. Вчинки людини при її житті визначають характер цього переселення, або перевтілення душі – якщо вчинки були шляхетні та справедливі, душа після смерті людини переселяється в благородніше тіло, а якщо були непорядні – в тіла нижчих істот, тварин. .

Не варто було й намагатися пояснювати цьому закостенілому прихильникові Сходу характер і волю до самоствердження жінки Заходу. І Ґабріель пропустив повз вуха його випад.

– Я мав відвезти родину за кордон або хоча б у Стамбул. Але сьогодні у нас відібрали паспорти, а від каймакама я добра не чекаю.

Турок поклав свою легку руку на коліно гостя.

– Я б тобі настійливо не радив їхати з сім’єю у столицю, навіть якби випала нагода.

– Але чому? У Стамбулі у мене живе багато друзів у всіх колах суспільства, в тому числі й урядових. У столиці – центр нашого торгового дому. Моє ім’я там добре відоме.

Рука на коліні Ґабріеля стала важкою.

– Саме тому, що ім’я твоє добре відоме, я і хотів би стримати тебе навіть від самої короткої поїздки туди.

– Через війну в Дарданеллах?

– Ні, не тому.

Обличчя старого стало непроникним. Він ніби прислухався до свого внутрішнього голосу, перш ніж знову озвався:

– Ніхто не може знати, наскільки далеко зайде уряд. Але достовірно одне: першими постраждають імениті та видатні люди вашого народу. І в цьому випадку доноси й арешти почнуться саме в столиці.

– Ти таке припускаєш, чи в тебе є якась інформація, щоб застерігати мене?

Ага опустив вервечку в широкий рукав своєї хламиди.

– Я знаю точно.

Самовладання покинуло Ґабріеля. Він схопився.

– Що ж нам робити?

Слідом за гостем чемно підвівся і господар.

– Якщо дозволиш дати тобі пораду, я б сказав: повертайся додому в Йогонолук, живи там у мирі і чекай. За таких обставин ти не знайшов би місця, приємнішого для себе та сім’ї.

– Жити там у мирі? – іронічно повторив Ґабріель. – Та це ж уже в’язниця!

Ріфат Берекет відвів погляд, його дратував цей занадто гучний голос у його тихому селамліку.

– Маєш зберігати холодне серце. Шкодую, що моя відверта мова тебе збентежила. Для тривоги немає навіть найменших підстав. Ймовірно, все поступово вщухне. Нічого поганого в нашому вілаєті трапитися не може, адже валі у нас, хвала Аллаху, – Джелал-бей. Він не потерпить жодних крайнощів. Але чому судилося бути, те початково закладено в собі, як у насінні – брунька, квітка і плід. У Бога вже сталося те, що здійсниться з нами в майбутньому.