Франц Верфель - 40 днів Муса-Дага

– Ти дуже вчений чоловік, учився в паризькому університеті, вмієш читати письмена і вмієш тлумачити їх. Я ж тільки неосвічений любитель старожитностей, то чи мені з тобою рівнятися? І все ж я кілька днів тому приготував для зустрічі з тобою ось ці дві дрібнички. Одну монету – срібну – тисячу років тому наказав викарбувати вірменський цар, його ім’я звучить схоже на твоє: Ашот Багратуні. Знайшли її в околицях Ванського озера, це – велика рідкість. Інша ж золота монета – еллінського походження. Ти і без лупи прочитаєш напис на ній: «Незбагненним у нас і над нами».

Ґабріель прийняв дарунок стоячи.

– Ти присоромив мене, батьку! Не знаю навіть, як висловити свою подяку. Ми завжди пишалися співзвучністю нашого імені з тим, стародавнім. До чого ж пластична ця голова! І риси обличчя – настільки вірменські. А грецьку монету краще носити на шиї як амулет, заповідний дар. «Незбагненним у нас і над нами»! І як, либонь, по-філософськи мислили люди, котрі платили цими монетами. До чого ж низько ми опустилися!

Ага кивнув, йому до душі був такий консерватизм.

– Маєш рацію. До чого ж низько ми впали!

Ґабріель поклав монети назад на оксамит. Однак було б нечемно занадто швидко перейти від розмови про подарунки до іншої теми.

– Від щирого серця хотілося б просити тебе прийняти у відповідь дар із моєї колекції старожитностей. Але я знаю, що твоя віра забороняє ставити у себе скульптури, бо вони відкидають тінь.

На цьому пункті старий зупинився з явним задоволенням:

– Так, саме через цей мудрий закон ви, європейці, не поважаєте наш священний Коран. Але хіба в забороні, накладеній на ті витвори мистецтва, що відкидають тінь, не криється високий сенс? З наслідування Творцеві та Його творінню і починається та несамовита зарозумілість людини, що веде її до безодні.

– Так виглядає, що час і ця війна підтверджують слушність пророка і твою рацію, ага.

Тепер місток бесіди перекинувся до старого. І той вступив на нього:

– Істинно так! Людина, ставши ревним наслідувачем Бога, оволодівши технікою, підпадає під владу атеїзму. Така справжня причина війни, в яку втягнули нас люди Заходу. Нам на біду. Бо що ми від цього виграємо?

Багратян зробив ще одну спробу:

– І вони заразили Туреччину своєї небезпечною недугою – ненавистю до народів іншої крові.

Ріфат Берекет трохи відкинув голову. Тонкі пальці втомлено перебирали намистини бурштинової вервечки. Здавалося, від рук старого ллється слабке сяйво.

– Немає згубного за таке вчення, що вчить приписувати сусідам власні гріхи.

– Благослови тебе Боже! Приписувати сусідам власні гріхи – ось вчення, що володіє умами в Європі. Але сьогодні я, на жаль, дізнався, що прихильники його є і серед мусульман і турків.

– Яких турків ти маєш на увазі? – пальці аги завмерли на вервиці. – Ти маєш на увазі цю зграю смішних імітаторів у Стамбулі? І наслідувачів цих наслідувачів? Мавп у фраках і смокінгах? Цих зрадників, цих атеїстів, котрі руйнують Божий світ заради влади та грошей? Це – не турки і не мусульмани, це – жалюгідні нечестивці та жадібні до грошей вимагачі!

Ґабріель узяв крихітну філіжанку, в якій було більше гущі, ніж кави. Збентеженно повів плечем і сказав:

– Зізнаюся, що багато років тому я сидів за одним столом із цими людьми, бо чекав від них добра. Я вважав їх ідеалістами, і, можливо, вони такими тоді й були. Молодості властиво вірити всьому новому. Але сьогодні я, на жаль, змушений поглянути правді у вічі, побачити її такою, якою бачиш її ти. Нині в хамі я випадково був присутній при розмові, яка мене глибоко стривожила. Саме вона і спонукала мене з’явитися до тебе такої неналежної для відвідин години.

Ага схоплював на льоту, подальші пояснення не знадобилися.

– Чи не йшла мова про таємний наказ по армії, що принижує вірменів, зводить їх на щабель вантажників і будівничих доріг?

Багратян вдивлявся у квітковий візерунок на килимі, намагаючись розгадати його зміст.

– Ще до сьогоднішнього дня я чекав виклику в полк… Але в хамі розповідали про Зейтун… Допоможи мені! Що, власне, відбувається? Що трапилося?

Бурштинові намистини вервечки безпристрасно заковзали крізь пальці аги.

– Щодо Зейтуна, то я добре знаю, що там сталося. Те, що в горах відбувається щодня. Якась історія зі зграєю розбійників і заптіями. Серед дезертирів були один чи два вірмени. Ніхто раніше не звертав уваги на такі речі…

І він трохи повільніше продовжив:

– Але що таке події? Лише те, на що перетворюють їх тлумачі.