О. Генрі - Дороги, що ми обираємо = Тhe roads we take

Здесь есть возможность читать онлайн «О. Генрі - Дороги, що ми обираємо = Тhe roads we take» — ознакомительный отрывок электронной книги совершенно бесплатно, а после прочтения отрывка купить полную версию. В некоторых случаях можно слушать аудио, скачать через торрент в формате fb2 и присутствует краткое содержание. Город: Харків, Год выпуска: 2017, ISBN: 2017, Жанр: literature_20, foreign_prose, foreign_language, на украинском языке. Описание произведения, (предисловие) а так же отзывы посетителей доступны на портале библиотеки ЛибКат.

Дороги, що ми обираємо = Тhe roads we take: краткое содержание, описание и аннотация

Предлагаем к чтению аннотацию, описание, краткое содержание или предисловие (зависит от того, что написал сам автор книги «Дороги, що ми обираємо = Тhe roads we take»). Если вы не нашли необходимую информацию о книге — напишите в комментариях, мы постараемся отыскать её.

«Важливі не дороги, які ми обираємо, важливе те, що у нас в душі», – написав О. Генрі (1862—1910) в одному зі своїх оповідань. Його твори – це історії клерків, продавчинь, бродяг, невідомих художників, дрібних авантюристів, фермерів, їхні долі, помилки, щастя, сльози. Лаконічність викладу, тонкий гумор, незвичайність сюжету і завжди непередбачувана розв’язка уже більше ста років привертають увагу читачів до малої прози О. Генрі, великого письменника «маленьких людей».
В формате a4.pdf сохранено издательское форматирование.

Дороги, що ми обираємо = Тhe roads we take — читать онлайн ознакомительный отрывок

Ниже представлен текст книги, разбитый по страницам. Система сохранения места последней прочитанной страницы, позволяет с удобством читать онлайн бесплатно книгу «Дороги, що ми обираємо = Тhe roads we take», без необходимости каждый раз заново искать на чём Вы остановились. Поставьте закладку, и сможете в любой момент перейти на страницу, на которой закончили чтение.

Тёмная тема
Сбросить

Интервал:

Закладка:

Сделать

На одному дуже тихому розі вулиці Сопі зупинився. Тут стояла стара, химерна церква з високим шпилястим дахом. Крізь фіолетові шибки вікна лилося м’яке світло. Певно, органіст грав хорал, який мав виконати під час відправи в неділю, бо до вух Сопі долетіли солодкі звуки музиці, і він завмер, притулившись до завитків чавунної огорожі.

Високо в небі світив спокійний місяць; екіпажів та перехожих було небагато; під карнизами сонно цвірінькали горобці – можна було подумати, що ви на сільському кладовищі. І хорал, що його виконував органіст, міцно прикував Сопі до чавунної огорожі, бо він добре знався на музиці з тих днів, коли в його житті були мати, троянди, плани на майбутнє, друзі, чисті думки і комірці.

Під впливом музики, яка линула із старої церкви, у зворушеній душі Сопі сталася раптова дивовижна зміна. Він з жахом побачив безодню, в яку впав, ганебні дні, негідні бажання, мертві надії, занедбані здібності і насущні прагнення, з яких складалося його життя.

І серце його, наче у відповідь на ці нові почуття, забилося сильніше. Він раптом відчув у собі достатньо сил, щоб боротися з лихою долею. Він вибереться з цього бруду, він знову стане людиною, він переможе зло, яке заполонило його. Він ще порівняно молодий, у нього є час. Треба оживити в собі давні палкі поривання і невідступно йти за ними. Урочисті й солодкі звуки органа зробили в його душі переворот. Завтра він піде в метушливу ділову частину міста і знайде собі роботу. Один торговець хутром пропонував йому колись місце водія. Завтра він знайде цього торговця і попросить узяти його на те місце. Він знову буде людиною. Він буде…

Сопі відчув, як чиясь рука лягла на його плече. Він рвучко озирнувся і побачив широке обличчя полісмена.

– Що ви тут робите? – спитав охоронець закону.

– Нічого, – відповів Сопі.

– Тоді ходімо, – сказав полісмен.

– Три місяці на Острові, – виніс вирок суддя на другий день уранці.

Долоня Тобіна

Якось ми з Тобіном поїхали на Коні-Айленд. У нас було чотири долари на двох, а Тобіну треба було розвіятись. Його кохана Кеті Магорнер з графства Сліго три місяці тому приїхала до Америки і зникла. При ній були двісті доларів заощаджень і сотня, виручена від продажу Тобінової спадщини – маленького будиночка і свині. Після того, як Тобін одержав листа, в якому вона писала, що виїжджає до нього, про неї не було більше жодної вістки. Тобін давав об’яви у газетах, але дівчина не знайшлась.

Так от, поїхали ми з Тобіном на Коні-Айленд, сподіваючись, що різні атракціони і пахощі поп-корну розвіють тугу в його серці. Але Тобін був важкодумом, і журба міцно застрягла у його грудях. Він, зціпивши зуби, дивився на повітряні кулі, він проклинав кіно і, хоч жодного разу не відмовився від пропозиції випити, зневажливо відвернувся від лялькового театру і ладен був побити усіх фотографів.

Тоді я повів його на одну з бічних алей, де атракціони були трохи менш настирливими. Біля невеличкого, шість на вісім футів, балагана Тобін зупинився, і щось людське з’явилось у його погляді.

– Тут, – сказав він, – я розвію свою журбу. Чудова хіромантка з-над Нілу дослідить долоню моєї руки, і я дізнаюся, чи трапиться те, що має трапитись.

Тобін вірив у всілякі прикмети і надприродні явища. Він мав сталі переконання щодо таких речей як чорні коти, щасливі номери і прогнози погоди у газетах.

Ми увійшли в цей чудесний курник, де для таємничості були розвішані червоні простирадла і малюнки рук, на яких лінії перехрещувались, як рейки на залізничному вузлі. Напис над дверима повідомляв, що у цьому курнику перебувала мадам Зозо, єгипетська хіромантка. Мадам була гладкою жінкою у червоному джемпері з вигаптованими на ньому закарлючками і чудернацькими створіннями. Тобін дав їй десять центів і простяг руку. Вона взяла його руку – рідну сестру копита ломової коняки – і подивилася, чи не прийшов він бува за підковою.

– Чоловіче, – сказала мадам Зозо, – лінії вашої кінцівки показують…

– Це зовсім не нога, – перебив її Тобін. – Звичайно, вона не дуже красива, але це моя долоня.

– Лінії показують, – вела далі мадам, – що у вашому житті сталося нещастя. І воно не останнє. Гора Венери, – чи, може, це просто синець від каменя, – показує, що ви закохані. Ви мали клопіт, причиною якого була ваша кохана.

– Це вона про Кеті Магорнер згадує, – голосно зашепотів Тобін, нахиляючись до мене.

– Я бачу, – сказала хіромантка, – багато журби та нещастя через когось, кого ви не можете забути. Я бачу лінії, які вказують на літеру «К» і літеру «М» у її імені.

Читать дальше
Тёмная тема
Сбросить

Интервал:

Закладка:

Сделать

Похожие книги на «Дороги, що ми обираємо = Тhe roads we take»

Представляем Вашему вниманию похожие книги на «Дороги, що ми обираємо = Тhe roads we take» списком для выбора. Мы отобрали схожую по названию и смыслу литературу в надежде предоставить читателям больше вариантов отыскать новые, интересные, ещё непрочитанные произведения.


Отзывы о книге «Дороги, що ми обираємо = Тhe roads we take»

Обсуждение, отзывы о книге «Дороги, що ми обираємо = Тhe roads we take» и просто собственные мнения читателей. Оставьте ваши комментарии, напишите, что Вы думаете о произведении, его смысле или главных героях. Укажите что конкретно понравилось, а что нет, и почему Вы так считаете.

x