О. Генрі - Дороги, що ми обираємо = Тhe roads we take

Я попрямував до Поплар-Кову, посидів там біля пошти і в крамниці, побалакав з фермерами, які приходили на закупи. Один сказав, що чув, ніби всенька Вершина сумує, бо у старого Ебенезера Дорсета хлопець зник чи, може, його вкрали. Це все, що мені треба було знати. Я купив тютюну, поцікавився між іншим ціною на горох, непомітно вкинув листа до поштової скриньки і пішов. Доглядач сказав мені, що за годину через село проїде листоноша і забере пошту до міста.

Коли я повернувся до печери, ні Білла, ні хлопчиська ніде не було видно. Я дослідив околиці печери, раз чи два навіть гукнув, але ніхто мені не відповів. Я закурив люльку і сів на порослий мохом камінь, чекаючи, що буде далі.

Десь за півгодини в кущах почув я шелест, і на невеличку галявину перед печерою вийшов, шкутильгаючи, Білл. Позад нього скрадався наш хлопчисько, ступаючи м’яко, як розвідник, і посміхаючись до самісіньких вух. Білл зупинився, зняв капелюха й витер лице червоною хусткою. Хлопець став футів за вісім позад нього.

– Семе, – каже Білл, – я думаю, ти вважатимеш мене ренегатом, але я нічого не міг вдіяти. Я доросла людина, я чоловік, тож можу захистити себе, проте бувають випадки, коли і самовпевненість, і самовладання розвіюються, як дим. Хлопець пішов. Я відправив його додому. Кінець. Колись у старі часи були мученики, – вів далі Білл, – які готові були скоріше прийняти смерть, аніж відмовитись від ідеї, якою жили. Але нікого з них не піддавали таким нелюдським тортурам, як мене. Я намагався зберегти вірність нашим грабіжницьким звичаям, але всьому є межа.

– Що сталося, Білле? – питаю.

Текст предоставлен ООО «ЛитРес».

Прочитайте эту книгу целиком, купив полную легальную версию на ЛитРес.

Безопасно оплатить книгу можно банковской картой Visa, MasterCard, Maestro, со счета мобильного телефона, с платежного терминала, в салоне МТС или Связной, через PayPal, WebMoney, Яндекс.Деньги, QIWI Кошелек, бонусными картами или другим удобным Вам способом.