О. Генрі - Дороги, що ми обираємо = Тhe roads we take

Здесь есть возможность читать онлайн «О. Генрі - Дороги, що ми обираємо = Тhe roads we take» — ознакомительный отрывок электронной книги совершенно бесплатно, а после прочтения отрывка купить полную версию. В некоторых случаях можно слушать аудио, скачать через торрент в формате fb2 и присутствует краткое содержание. Город: Харків, Год выпуска: 2017, ISBN: 2017, Жанр: literature_20, foreign_prose, foreign_language, на украинском языке. Описание произведения, (предисловие) а так же отзывы посетителей доступны на портале библиотеки ЛибКат.

Дороги, що ми обираємо = Тhe roads we take: краткое содержание, описание и аннотация

Предлагаем к чтению аннотацию, описание, краткое содержание или предисловие (зависит от того, что написал сам автор книги «Дороги, що ми обираємо = Тhe roads we take»). Если вы не нашли необходимую информацию о книге — напишите в комментариях, мы постараемся отыскать её.

«Важливі не дороги, які ми обираємо, важливе те, що у нас в душі», – написав О. Генрі (1862—1910) в одному зі своїх оповідань. Його твори – це історії клерків, продавчинь, бродяг, невідомих художників, дрібних авантюристів, фермерів, їхні долі, помилки, щастя, сльози. Лаконічність викладу, тонкий гумор, незвичайність сюжету і завжди непередбачувана розв’язка уже більше ста років привертають увагу читачів до малої прози О. Генрі, великого письменника «маленьких людей».
В формате a4.pdf сохранено издательское форматирование.

Дороги, що ми обираємо = Тhe roads we take — читать онлайн ознакомительный отрывок

Ниже представлен текст книги, разбитый по страницам. Система сохранения места последней прочитанной страницы, позволяет с удобством читать онлайн бесплатно книгу «Дороги, що ми обираємо = Тhe roads we take», без необходимости каждый раз заново искать на чём Вы остановились. Поставьте закладку, и сможете в любой момент перейти на страницу, на которой закончили чтение.

Тёмная тема
Сбросить

Интервал:

Закладка:

Сделать

– Віст! – зауважив Тобін. – Чуєш, що вона говорить?

– Стережіться, – продовжила хіромантка, – темного чоловіка і світлої жінки: вони принесуть вам неприємності. Дуже скоро ви попливете і зазнаєте фінансової втрати. Я бачу лінію, яка принесе вам щастя. Є чоловік, який увійде в ваше життя і приверне до вас удачу. Ви пізнаєте його за гачкуватим носом.

– А ім’я його там є? – поцікавився Тобін. – Було б зручніше привітатись до нього, коли він почне навалювати мені щастя.

– Його ім’я, – каже хіромантка, прикидаючись замисленою, – не написане лініями, але вони показують, що воно має бути довгим і у ньому повинна бути літера «о». Я нічого більше не можу сказати. Бувайте здорові! Не загороджуйте двері.

– Дивно, звідки вона все це знає, – сказав Тобін дорогою.

Коли ми проштовхувались біля воріт, якийсь темношкірий зачепив запаленою сигарою Тобіна за вухо і почались проблеми. Тобін вдарив його по шиї, жінки заверещали, і мені довелось витягати його з натовпу, поки не з’явилась поліція. Тобін завжди бував у небезпечному настрої, коли веселився.

Ми повертались пароплавом, і коли почули оклик «Кому потрібні послуги офіціанта?», Тобін хотів відгукнутися, забажавши вихилити кухоль пива, але, обмацавши кишені, з’ясував, що вони порожні. Хтось зацікавився його грішми під час бійки. Так ми і сиділи з сухими горлянками на лавах, слухаючи, як італійці вигравали на скрипках на палубі. Як би там не було, настрій у Тобіна погіршав порівняно з початковим добрим гумором.

На лаві напроти поручнів сиділа молода жінка з дуже світлим волоссям і вдягнена так, як одягаються пасажирки шикарних автомобілів. Проходячи повз неї, Тобін ненароком зачепив її за ногу і, оскільки він завжди дуже люб’язний з дамами, коли буває напідпитку, спробував зняти свого капелюха, щоб вибачитись. Але замість того збив капелюха з голови, і вітер зніс його за борт.

Тобін повернувся назад і сів, а я вирішив приглядати за ним, бо напасті сипались на нього одна за одною. У таких випадках у нього зазвичай з’являлось бажання побити когось, хто був найкраще одягнений, а зараз він міг би навіть спробувати взяти на себе командування пароплавом.

Коли раптом Тобін схопив мене за руку і прорік схвильовано:

– Джоне, ти знаєш, що ми зараз робимо? Ми пливемо!

– Нічого, – кажу я. – Заспокойся. За десять хвилин пароплав пристане.

– Глянь, – каже він, – на цю біляву жінку, що сидить он там. А пам’ятаєш чорношкірого, який припік мені вухо? А хіба не втратив я гроші? Там було аж долар шістдесят п’ять центів.

Я думав, що він просто підсумовує свої невдачі, щоб знайти для несамовитості виправдання, як це звичайно роблять усі люди, і тому спробував переконати його, що всі ці невдачі – просто дурниці.

– Слухай, – каже Тобін. – Тобі не дано оцінити дар пророцтва чи розуміти тих, кого веде натхнення. Що сказала тобі дама-хіромантка по моїй руці? Тепер це відбувається на твоїх очах. «Стережіться, – сказала вона, – темного чоловіка і світлої жінки: вони принесуть вам прикрощі». Хіба ти забув про того темношкірого, хоч і він мав трохи прикрощів від мого стусана? Чи бачив ти світлішу жінку, ніж та блондинка, через яку мій капелюх упав у воду? І де, нарешті, той долар шістдесят п’ять центів, які були у моїй жилетці, коли ми вийшли з тиру?

Здавалося, що, коли розставити події, як це зробив Тобін, вони дійсно підтверджували правильність провіщення, але, на мою думку, такі нещастя могли спіткати кожного на Коні-Айленді і без будь-якої хіромантії.

Тобін підвівся і почав походжати по палубі, пильно придивляючись до пасажирів своїми маленькими червоними очицями. Я спитав його, у чому причина цих маневрів: ніколи не знаєш, що Тобін має на думці, поки він не візьметься це здійснювати.

– Слід тобі знати, – каже він, – що я чекаю порятунку, який обіцяли мені лінії моєї долоні. Я шукаю чоловіка з гачкуватим носом, який має принести щастя. Це єдине, що нас врятує. Джоне, чи бачив ти коли у своєму житті більшу банду чортових прямоносих?

Пароплав причалив о пів на десяту, ми вийшли і попрямували у місто по Двадцять другій вулиці. Тобін був без капелюха.

На розі вулиці під газовим ліхтарем стояв чоловік і дивився поверх рейок надземної залізниці на місяць. Це був високий чоловік, порядно вдягнений, з сигарою у зубах, і я помітив, що його ніс, робив два вигини між переніссям і кінчиком носа, як вигини змії. Тобін також відразу помітив його, і я почув, як важко він почав дихати, наче кінь, з якого знімають сідло. Він навпростець підійшов до цього чоловіка, і я разом з ним.

Читать дальше
Тёмная тема
Сбросить

Интервал:

Закладка:

Сделать

Похожие книги на «Дороги, що ми обираємо = Тhe roads we take»

Представляем Вашему вниманию похожие книги на «Дороги, що ми обираємо = Тhe roads we take» списком для выбора. Мы отобрали схожую по названию и смыслу литературу в надежде предоставить читателям больше вариантов отыскать новые, интересные, ещё непрочитанные произведения.


Отзывы о книге «Дороги, що ми обираємо = Тhe roads we take»

Обсуждение, отзывы о книге «Дороги, що ми обираємо = Тhe roads we take» и просто собственные мнения читателей. Оставьте ваши комментарии, напишите, что Вы думаете о произведении, его смысле или главных героях. Укажите что конкретно понравилось, а что нет, и почему Вы так считаете.

x