Стефан Цвейг - Магеллан. Амеріґо (збірник)

Ніхто не був свідком цієї аудієнції, ніхто не відає, чи саме при тій нагоді, а може, раніше чи пізніше Магеллан виклав королю свій заповітний задум. Цілком імовірно, що йому зовсім не дали можливості розвинути свою ідею, а може, байдуже її відхилили; в усякому разі, під час цієї аудієнції Магеллан ще раз підтвердив свою волю, як і досі, кров’ю і життям своїм служити Португалії. І лише різка відмова спонукала його до того внутрішнього зламу, який одного дня неминуче настає в житті кожної творчої особистості.

З тієї хвилі, коли Магеллан, наче жебрак, якого вигнали, покидав палац свого короля, він уже знав: далі ждати і зволікати не можна. У тридцять п’ять літ він уже встиг пізнати й пережити все, чого навчаються воїн і моряк на полі бою і на морі. Чотири рази обігнув мис Доброї Надії – двічі з заходу і двічі зі сходу. Безліч разів його життя висіло на волосині, тричі він відчував холодний метал ворожої зброї в теплому, окривавленому тілі. Він побачив незмірно великий шмат світу, знає про східну частину земної кулі більше, ніж усі прославлені географи й картографи того часу. Пройшовши крізь майже десятилітнє випробування, він став знавцем усіх видів військової техніки: навчився володіти мечем і гаркебузом, стерном і компасом, вітрилом і гарматою, веслом, лопатою та списом. Він уміє читати портулани, вимірювати лотом глибину і так само точно, як і «майстер астрономії», послуговуватися навігаційними приладами. Все, про що інші з цікавістю читають лише в книгах – безкінечні штилі й багатоденні циклони, бої на морі й на суші, облоги й розбій, несподівані напади й корабельні аварії, – все це він пережив на власному досвіді. За якихось десять літ, не одну тисячу днів і ночей, він навчився терпляче чекати у безкраїх морських просторах або ж, навпаки, блискавично користатися сприятливою миттю. Він пізнав різних людей – жовтих і білих, чорних і темношкірих, індусів і негрів, малайців і китайців, арабів і турків. За будь-яких умов – на воді й на суші, в усі пори року і на всіх широтах, у мороз і під палючим небом служив він своєму королеві, своїй країні. Але служити – добре замолоду. Тепер же, коли йому от-от виповниться тридцять шість, Магеллан усвідомлює, що він надто довго жертвував собою задля чужих інтересів, задля чужої слави. Як і кожна творча особистість, він media in vita [29] На середині життя ( лат. ). відчуває відповідальність перед самим собою і прагне до повного самовиявлення. Батьківщина кинула його напризволяще, звільнила його від обов’язку служити – що ж, тим краще: тепер він вільний. Як це часто буває, кулак, що мав одштовхнути людину, насправді ж навертає її до самої себе.

Прийняте одного разу рішення Магеллан ніколи не квапиться негайно й імпульсивно втілити його в життя. І хоч як мало світла проливають на його характер описи сучасників, все ж одна вельми істотна риса явно визначає всі періоди його життя: Магеллан прекрасно умів мовчати. Терплячий і неговіркий від природи, що навіть у сум’ятті армійського життя лишався непомітним, тримаючись осторонь, Магеллан усі свої думки обмірковував на самоті. Заглядаючи у віддалену перспективу, нишком зважуючи кожну можливість, Магеллан нікому не розкривав своїх планів чи намірів, допоки не упевнювався, що його задум внутрішньо визрів, добре продуманий і не викликає заперечення.

І на цей раз Магеллан демонструє своє мистецтво мовчати. Інший на його місці після тієї образливої відмови короля Маноела, мабуть, відразу ж покинув би країну і запропонував свої послуги іншому монарху. Однак Магеллан преспокійно залишається в Португалії ще на один рік, і ніхто не здогадується, чим він займається. Хіба що помічають – якщо це взагалі варте уваги щодо бувалого моряка, який плавав до берегів Індії, – що Магеллан годинами перебуває у товаристві лоцманів і капітанів, надто тих, хто колись плавав по південних морях. Але про що балакати мисливцям, як не про полювання, а мореплавцям – як не про моря і нові землі! Не викликає підозри і те, що в Tesoraria [30] Скарбниці ( порт .). , таємному архіві короля Маноела, він вивчає усі secretissima [31] Найсекретніші ( лат. ). карти морських берегів, портулани й записи у вахтових журналах, зроблені під час останніх експедицій до Бразилії. Та й що ж іще вивчати нічим не зайнятому капітану в довгі години дозвілля, як не книги і повідомлення про недавно відкриті моря і землі?

Швидше за все міг би привернути до себе увагу новий друг, якого собі заводить Магеллан, бо чоловік, на ймення Руї Фалейру, з яким він усе більше зближується, нестримний, нервовий, запальний книжник, з пристрасною балакучістю, надмірною самовпевненістю і сварливою вдачею, здається, аж ніяк не пасує до мовчазного, стриманого, відлюдного мореплавця і воїна. Але обдарування цих обох мужів, що незабаром стали нерозлучними, саме завдяки повній протилежності їхніх характерів, створюють певну, хоча й неминуче короткочасну гармонію. Як для Магеллана найбільшою пристрастю є подорожі по незвіданих морях і практичне дослідження земного світу, так само для Фалейру – абстрактне пізнання землі та неба. Природжений теоретик, справжній кабінетний учений, котрий ніколи не ступав на корабель, ніколи не покидав Португалію, Руї Фалейру знає далекі небесні й земні траєкторії лише з математичних розрахунків, книг, таблиць і карт; одначе в цій абстрактній сфері, як картограф і астроном, він вважається найбільшим авторитетом. Він не вміє ставити вітрила, зате він винайшов власну систему розрахунку довгот, яка хоч і має певні вади, але охоплює всю земну кулю і яка пізніше зробить Магелланові вирішальну послугу. Фалейру не вміє стернувати, але виготовлені ним морські карти, портулани, астролябії та інші інструменти, напевно, були найдосконалішими навігаційними приладами того часу. Такий знавець, безперечно, неабияк прислужиться Магелланові, ідеальному практику, єдиним університетом якого були війни та морські пригоди, котрий з астрономії і географії знає лише те, що сам пізнав, у буквальному розумінні, під час своїх мандрів і завдяки цим мандрам. Саме завдяки повній протилежності обдарувань і нахилів обидва мужі напрочуд вдало доповнюють один одного, як теорія доповнює практику, як думка – діло, як дух – матерію.