Стефан Цвейг - Магеллан. Амеріґо (збірник)

Тим самим загадка, здавалося б, нарешті, розв’язана, і Магеллана остаточно звинувачено в узурпації, в плагіаті відкриття, зробленого до нього. Адже Магеллан, безперечно, мав бути обізнаний з результатами тієї експедиції, що передувала португальській, не згірше, ніж отой безіменний аугсбурзький географ, котрий репрезентував інтереси німецьких судновласників у Лісабоні, а відтак вся його заслуга перед всесвітньою історією зводиться до того, що він завдяки своїй енергії зумів зробити добре пильновану таємницю істиною, яка так багато важить для всього людства. Отже, спритність, вправність, рішучість у використанні чужих досягнень – ось, мабуть, і вся таїна Магеллана.

Але – як не дивно – гвинт прокручується ще на один виток – постає ще одне, останнє запитання. Адже нам сьогодні відоме те, чого не знав Магеллан: учасники тієї невідомої португальської експедиції насправді й близько не підійшли до Магелланової протоки, а їхні повідомлення, котрі Магеллан отак легко прийняв на віру, як і, зрештою, Мартін Бегайм та Йоганн Шенер, насправді ґрунтувалися на непорозумінні, на звичайнісінькій омані. Бо що саме могли бачити (тут ми підходимо до самої суті проблеми) оті мореплавці на сороковому градусі південної широти? Що, власне, повідомляє нам очевидець в «Newe Zeytung»? Лише те, що ці мореплавці десь на сороковому градусі південної широти відкрили морську бухту, якою вони пливли два дні, так і не побачивши її кінця, і, врешті, потрапивши в шторм, змушені були повернути назад. Отже, те, що вони бачили, було початком певного водного шляху, котрий, як їм гадалося, – лишень гадалося, – мав бути жаданою протокою, що з’єднувала Атлантичний океан з Тихим. Але ж справжня протока розташована – це відомо з часів Магеллана – на п’ятдесят другому градусі південної широти. Що ж могли бачити ті невідомі нам мореплавці поблизу сорокового градуса? Щодо цього маємо досить обґрунтоване припущення. Бо той, хто вперше на власні очі зачудовано споглядав неосяжні, широченні, наче море, простори Ла-Плати там, де вона впадає в океан, – тільки той зрозуміє, що не випадково, ба навіть неминуче це велетенське річкове гирло можна прийняти за затоку, за море. І хі6a не природно, що мореплавці, які ніколи не зустрічали в Європі такого велетенського потоку, побачивши цей неосяжний обшир, дочасно тріумфували, не сумніваючись у тому, що це і є жадана протока, що сполучає обидва океани? Найкращим доказом того, що лоцмани, на яких посилається «Newe Zeytung», прийняли гігантську ріку за протоку, служать оті згадані нами карти, накреслені згідно з їхніми повідомленнями. Бо коли б вони, ті невідомі стернові, просунувшись далі на південь, знайшли, крім Ла-Плати, справжню Магелланову протоку – справжнє paso, вони мали б на своїх портуланах, а Шенер – на своєму глобусі позначити також Ла-Плату, цього гіганта з-поміж усіх водних потоків земної кулі. Одначе ні на глобусі Шенера, ні на інших відомих нам картах Ла-Плата не позначена, а на її місці, під тим самим градусом широти, нанесено міфічну протоку – paso. Отож питання повністю з’ясовано. Автори повідомлення в «Newe Zeytung» щиросердо помилялися. Вони стали жертвою очевидної і зрозумілої помилки, та й сам Магеллан не був чесним до кінця, запевняючи, що у нього є достовірні дані про існування paso. Просто він був уведений в оману самообманом інших, коли, на основі їхніх карт і повідомлень, створював свій грандіозний проект кругосвітнього плавання. Омана, в яку він щиро повірив і яку щиро перейняв, – ось у чому, врешті-решт, полягала таїна Магеллана.

Але негоже зневажати оману! Навіть із найбезглуздішої омани, коли її торкнеться геній, коли нею керуватиме випадок, може прорости найвища істина. Можна налічити сотні, тисячі відкриттів у будь-якій галузі знання, котрі виникли з хибних гіпотез. Ніколи Колумб не відважився б вийти в океан, коли б не існувало карти Тосканеллі, яка до абсурду невірно визначала контури земної кулі й оманливо запевняла його, що він у найкоротший час дістанеться східного узбережжя Індії. Ніколи Магеллан не зумів би вмовити монарха надати йому ескадру, коли б не вірив з такою нерозсудливою впертістю помилковій карті Бегайма і фантастичним повідомленням португальських лоцманів. Лише завдяки вірі, що він – володар таємниці, Магеллан зумів розгадати найбільшу географічну таїну свого часу. Лише тому, що він всією душею віддався скороминучій самоомані, він відкрив неминущу істину.