Несподівано все вирішилося без мого втручання: через два дні я отримав листа від Кекешфальви, в якому він запитував, чи не бажаю я пообідати у них у неділю. Цього разу будуть лише чоловіки, і, до речі, підполковник фон Ф. з військового міністерства, про якого він вже мені говорив; звісно, його донька та Ілона будуть дуже раді мене побачити. Не соромлюся зізнатися, що я, сором’язливий хлопець, дуже пишався цим запрошенням. Отже, мене не забули, а згадка про прихід підполковника фон Ф., здавалося, навіть значила, що Кекешфальва (я одразу зрозумів, що з почуття вдячності) бажає тактовно посприяти моїй службі.
І дійсно, мені не довелося пожалкувати про те, що я одразу ж прийняв запрошення. Це був справді приємний вечір, і мені, молодому офіцеру (до якого, чесно кажучи, і в полку нікому не було діла), здавалося, що всі ці літні поважні пани виказують мені зовсім незвичну сердечність, – напевне, Кекешфальва завчасно звернув їхню увагу на мене. Вперше за моє життя старший офіцер розмовляв зі мною без належної йому за рангом зарозумілості. Він запитував, чи подобається мені в полку, як справи з моїм просуванням службою, запропонував звертатися до нього, коли я буду у Відні або якщо мені щось знадобиться. Нотаріус, веселий лисий чоловік із добродушним обличчям, сяючим і круглим, як місяць, також запрошував до себе в гості. Директор цукрового заводу знай заговорював до мене. Яким несхожим було все це на розмови в нашому офіцерському клубі, де я повинен був покірно погоджуватися з будь-якою думкою начальника! Швидше, ніж я очікував, з’явилася приємна впевненість у собі, і вже за півгодини я абсолютно невимушено брав участь у загальній бесіді.
Знову два лакеї подавали до столу страви, про які я чув лише з чуток, або коли багаті товариші хизуючись розповідали про них: чудову ікру, охолоджену на льоду (я куштував її вперше), паштет із козулі, фазанів і знову й знову вина, від яких стає на душі легко та радісно. Я розумію, що нерозумно захоплюватися подібними речами, але навіщо приховувати? Молодий нерозбещений офіцерчик, я прямо з дитячим марнославством насолоджувався тим, що бенкетував за одним столом із такими поважними чоловіками. Чорт забирай, думав я раз по раз, чорт забирай, подивився б на мене зараз Ваврушка і той блідий зачуханець – доброволець, який постійно вихваляється, як вони розкішно пообідали в Захера у Відні! Побувати б їм хоч раз у такому домі – ото б вони роти пороззявляли! Якби вони бачили, ці заздрісники, як невимушено я поводжуся тут, якби вони чули, як підполковник з військового міністерства виголошує тост за моє здоров’я, і як по-дружньому я дискутую з директором цукрового заводу, а він цілком серйозно говорить: «Я просто вражений вашою обізнаністю!»
Каву подають у будуарі; у великих келихах з’являється охолоджений на льоду коньяк, за ним цілий калейдоскоп лікерів і, звісно, чудові товсті сигари з розкішними кільцями. Під час бесіди Кекешфальва нахиляється до мене і тактовно запитує, чи бажаю я зіграти з ними партію в карти, чи, краще, порозмовляю з дамами. «Звичайно, друге», – відповідаю я поспіхом; відважитися на робер з підполковником з військового міністерства доволі ризиковано. Виграєш – він, напевне, розсердиться, а програєш – прощавай, місячна платня! До того ж, згадую я, в гаманці у мене щонайбільше двадцять крон…
І ось, доки в сусідній кімнаті розкладають ломберний столик, я підсідаю до дівчат, і дивно – чи то вино, чи гарний настрій переміняє все навкруги? – сьогодні вони обидві видаються мені надзвичайно милими. Едіт має не такий блідий вигляд, не така хворобливо-жовта, як минулого разу – можливо, вона трішки нарум’янилася для гостей, або ж дійсно її щоки порозовішали від пожвавлення; так чи інакше, але сьогодні не видно нервово тремтливих ліній навколо її рота і мимовільного сіпання брів. Вона в довгій рожевій сукні; ні хутро, ні покривало не приховують її фізичної вади, а проте я, всі ми в чудовому настрої і не думаємо про «це». А Ілона, я підозрюю, навіть трохи сп’яніла: її очі так і виблискують, а коли вона сміється, відкинувши назад гарні пишні плечі, я відсуваюся, щоб не піддатися спокусі торкнутися – ніби ненароком – її оголених рук…
Чудовий коньяк розливається по жилах приємним теплом, товста сигара, дим від якої ніжно лоскоче ніздрі, дві гарненькі жваві дівчини поруч із тобою – та після такого бенкету навіть найбільший телепень почне заливатися соловейком; а до слова, я і так непоганий оповідач, якщо тільки не нападе моя проклята сором’язливість. Але сьогодні я в чудовій формі і розмовляю зі справжнім натхненням. Звісно, все, про що я розповідаю їм, – всього лише маленькі курйози; наприклад такий, як стався минулого тижня з полковником. Ще до закриття пошти він хотів відправити термінового листа віденським експресом і, викликавши одного улана, такого собі гуцульського селюка, суворо наказав йому негайно відправити у Відень цей лист. Цей дурисвіт прожогом кидається в конюшню, сідлає свого коня, виїжджає на шосе і чвалом несеться прямісінько у Відень! Якби не зателефонували в сусідній гарнізон, цей дурило дійсно скакав би вісімнадцять годин поспіль. Отож я – чесне слово! – не обтяжую ні себе, ні своїх слухачок глибокодумними розмовами, це лише анекдоти, плоди казармової дотепності багатьох поколінь, але вони – я й сам дивуюся – безкінечно тішать дівчат, обидві сміються без упину. Сміх Едіт звучить особливо легко, і хоча високі сріблясті ноти інколи переходять у пронизливий дискант, радість, безсумнівно, ллється із самої глибини її єства, і вже шкіра на щоках, тонка й прозора, ніби порцеляна, набуває все живішого відтінку, відблиск здоров’я і навіть краси осяює її обличчя, а її сірі очі, зазвичай холодні і трохи колючі, виблискують дитячою радістю. Приємно дивитися на неї у ці хвилини: коли вона забуває про своє скуте тіло, – її рухи та жести стають вільнішими і природнішими; вона невимушено відкидається на спинку крісла, сміється, п’є вино, притягує до себе Ілону та обіймає її за плечі; вони обидві справді щиро тішаться моїми теревенями. Успіх завжди окрилює оповідача: на думку мені спадає ціла купа давно забутих історій. Завжди сором’язливий та боязкий, я раптом відкриваю в собі зовсім нову сміливість: смішу їх і сам сміюся разом з ними. Немов пустотливі діти, веселимося ми троє в своєму куточку.
Читать дальше