Антуан де Сент-Екзюпері - Повне зібрання творів

– П’ятсот один мільйон чого? – повторив Маленький Принц, що ніколи й нізащо не зрікався свого вже поставленого запитання.

Бізнесмен підняв голову:

– За п’ятдесят чотири роки, відколи я живу на цій планеті, мені заважали тільки тричі. Вперше це сталося двадцять два роки тому, бозна-звідки прилетів хрущ і дзижчав так жахливо, що я, додаючи, аж чотири рази помилився! Вдруге це сталося одинадцять років тому, мене доконав ревматизм. Я дуже мало рухаюсь. Я не маю часу тинятися. Я людина серйозна. Втретє… таж оце тепер! Отже, я казав п’ятсот один мільйон…

– Мільйон чого?

Бізнесмен збагнув, що немає надії на спокій:

– Отих дрібних цяток, які інколи видно на небі.

– Мух?

– Та ні, дрібних цяток, які блищать.

– Бджіл?

– Та ні. Дрібних золотавих цяток, які спонукають мріяти нероб. А я – людина серйозна! Я не маю часу на мрії.

– Ага! Зірок?

– Таки їх. Зірок.

– І що ти робиш із п’ятьмастами мільйонами зірок?

– Їх п’ятсот один мільйон шістсот двадцять дві тисячі сімсот тридцять одна. Я людина серйозна, я точний в усьому.

– І що ти робиш із цими зорями?

– Що я роблю з ними?

– Так.

– Нічого. Вони моя власність.

– Зорі – твоя власність?

– Авжеж.

– Але я бачив одного короля, що…

– Королі не мають власності. Вони володарюють, це зверхники. Тут є велика відмінність.

– І що тобі дає власність на зорі?

– Завдяки їй я багатий.

– І що тобі дає це багатство?

– Я можу купувати інші зорі, якщо хто-небудь відкриє їх.

«Оцей, – подумки сказав собі Маленький Принц, – міркує десь так, як той пияк».

Однак запитував далі:

– Як можна привласнити зорі?

– А чиї вони? – невдоволено буркнув бізнесмен.

– Не знаю. Нічиї.

– Тоді вони мої, бо я перший про це подумав.

– Невже цього досить?

– Авжеж. Коли ти знайшов нічийний діамант, він твій. Коли відкрив нічийний острів, він твій. Коли перший маєш якусь ідею, ти патентуєш її, і вона твоя. Я маю у своїй власності зорі, бо ніхто ніколи до мене не здогадався привласнити їх.

– Таки правда, – погодився Маленький Принц. – І що ти робиш із ними?

– Порядкую ними. Веду облік та інвентаризую, – відповів бізнесмен. – Це важко. Але ж я людина серйозна!

Маленький Принц однаково не заспокоївся:

– Ось я маю у своїй власності шарф, можу обкрутити його навколо шиї і забрати. А якщо маю квітку, можу зірвати її й забрати. А от ти не можеш зняти зорі!

– Ні, але можу покласти їх у банк.

– А це що таке?

– Розумієш, я записую число своїх зірок на папірцеві. А потім замикаю той папірець на ключ у шухляді.

– І це все?

– Цього досить!

«Смішно, – думав Маленький Принц. – Досить поетично. Але несерйозно».

Маленький Принц мав про серйозні речі уявлення, дуже відмінні від уявлень дорослих.

– Я, – розповідав він, – маю квітку, яку щодня поливаю. Маю три вулкани, у яких щотижня трушу сажу. Бо дбаю і про згаслий вулкан. Адже ніколи не знаєш, що може трапитися.. І моїм вулканам, і моїй квітці добре, що вони моя власність. А от ти не робиш зорям ніякого добра…

Бізнесмен роззявив рота, але не знав, що відповісти, тож Маленький Принц покинув його.

«Без сумніву, дорослі абсолютно дивні», – подумки лише сказав він собі під час подорожі.

П’ята планета була дуже кумедна. Та ще й найменша з усіх. Місця на ній було якраз досить, щоб поставити ліхтар і ліхтарника. Маленький Принц не міг собі пояснити, яка може бути користь від ліхтаря та ліхтарника десь у небі на планеті, де немає ні людей, ні будинків. Проте сказав собі подумки:

«Можливо, цей чоловік не має глузду. Проте в нього таки більше глузду, ніж у короля, марнославного, бізнесмена і пияка. Принаймні його праця має певний сенс. Запалюючи ліхтар, він немов народжує ще одну зорю або квітку. Гасячи ліхтар, кладе спати квітку або зорю. Мила робота. Справді корисна, бо гарна».

Опустившись на планету, Маленький Принц шанобливо привітав ліхтарника:

– Добрий день! Чому ти погасив ліхтар?

– Це наказ, – відповів ліхтарник. – Добрий день!

– Який наказ?

– Погасити ліхтар. Добрий вечір!

І запалив ліхтар.

– Чому ти запалив ліхтар?

– Це наказ, – відповів ліхтарник.

– Не розумію, – зітхнув Маленький Принц.

– Тут нема чого розуміти, – пояснив ліхтарник. Наказ є наказ. Добрий день!

І погасив ліхтар.

Потім витер чоло картатою червоною хустинкою:

– У мене моторошна професія. Колись вона мала сенс. Я гасив уранці й запалював увечері. А вдень відпочивав, уночі спав…