Антуан де Сент-Екзюпері - Повне зібрання творів

– Ох! Таж я вже бачив, – мовив Маленький Принц, нахилившись, щоб знову глянути на інший бік планети. Там теж нікого немає..

– Тоді ти судитимеш сам себе, – сказав король. – Це найтяжче. Набагато тяжче судити себе, ніж ближнього. Якщо ти здатний судити себе, тоді ти справжній мудрець.

– Я, – заявив Маленький Принц, – можу судити себе де завгодно. Я не маю потреби жити тут.

– Гм! Гм! – вагався король. – Думаю, на моїй планеті десь є старий пацюк. Я чую його вночі. Ти міг би судити цього пацюка. Вряди-годи оголошувати йому смертний вирок. Отак його життя залежатиме від твого правосуддя. Але, засудивши, ти щоразу й помилуєш, щоб зберегти йому життя. Адже пацюк один.

– Я, – заперечив Маленький Принц, – не люблю засуджувати на смерть і думаю, що я піду звідси.

– Ні! – не погодився король.

Маленький Принц, готуючись рушати, все-таки не хотів засмучувати старого монарха:

– Якщо Ваша Величність хочуть, щоб вам корилися абсолютно, ви могли б дати мені якийсь розумний наказ. Звеліти, наприклад, рушати за хвилину. Умови, як на мене, сприятливі…

Король не відповів. Маленький Принц спершу вагався, а потім, зітхнувши, вирушив.

– Я призначаю тебе послом! – квапливо гукнув йому навздогін король.

Він мав величний і владний вигляд.

«Дорослі дуже дивні», – подумки сказав собі Маленький Принц під час подорожі.

На другій планеті жив марнославний чоловік.

– Ах! Ах! Візит шанувальника! – гукнув здалеку марнославний, тільки-но помітивши Маленького Принца.

Адже для марнославних решта людей – шанувальники.

– Добрий день! – привітався Маленький Принц. – У вас дуже кумедний капелюх.

– Це для вітань, – відповів марнославний. – Щоб вітати, коли мені плещуть. На жаль, тут ніхто ніколи не ходить.

– Для чого? – не зрозумів Маленький Принц.

– Бий у долоні, – порадив марнославний.

Маленький Принц кілька разів ударив у долоні. Марнославний скромно привітав його, піднявши капелюха.

«А тут веселіше, ніж у короля», – подумав Маленький Принц і знову заплескав у долоні. Марнославний знову вітав його, піднімаючи капелюха.

Поплескавши хвилин п’ять, Маленький Принц утомився від одноманітної гри:

– А що слід робити, щоб капелюх упав? – запитав він.

Але марнославний не чув його. Марнославні чують тільки похвали.

– А ти справді в захваті від мене? – запитав господар планети Маленького Принца.

– А що означає «в захваті»?

– «У захваті» означає визнавати, що я найгарніший, найошатніший, найбагатший і найрозумніший на планеті.

– Але ж ти сам на своїй планеті!

– Дай мені цю насолоду! Однаково будь у захваті від мене!

– Я в захваті від тебе, – мовив Маленький Принц, ледь стенувши плечима, – але який тобі інтерес у цьому?

Маленький Принц покинув ту планету.

«Дорослі вочевидь дуже дивні», – лише сказав він собі під час подорожі.

На наступній планеті жив пияк. Цей візит був дуже короткий, але страшенно засмутив Маленького Принца.

– Що ти тут робиш? – запитав він пияка, побачивши, як той мовчки сидить перед кількома повними пляшками і кількома пустими.

– П’ю, – похмуро відповів пияк.

– Навіщо ти п’єш? – запитав Маленький Принц.

– Щоб забути, – відповів пияк.

– Забути що? – цікавився Маленький Принц, уже проймаючись жалем.

– Забути, що мені соромно, – признався пияк, опустивши голову.

– Соромно що? – запитував далі Маленький Принц, прагнучи допомогти бідоласі.

– Соромно пити! – нарешті вимовив пияк, остаточно поринувши в мовчанку.

Приголомшений, Маленький Принц покинув ту планету.

«Дорослі вочевидь напрочуд дивні», – подумки сказав він собі під час подорожі.

На четвертій планеті жив бізнесмен. Цей чоловік був такий заклопотаний, що навіть не підняв голови, коли прибув Маленький Принц.

– Добрий день! – привітався Маленький Принц. – У вас погасла сигарета.

– Три плюс дві буде п’ять. П’ять і сім – дванадцять. Добрий день! П’ятнадцять і сім – двадцять дві. Двадцять дві і шість – двадцять вісім. Не маю часу знову запалити. Двадцять шість і п’ять – тридцять одна. Ух! Отже, п’ятсот один мільйон шістсот двадцять дві тисячі сімсот тридцять одна.

– П’ятсот мільйонів чого?

– Га? Ти ще тут? П’ятсот один мільйон… я вже не знаю… Я маю купу роботи! Я людина серйозна, мені не до балачок! Дві і п’ять – сім…