Антуан де Сент-Екзюпері - Повне зібрання творів

– Твої баобаби скидаються на капусту!

– Ох!

А я так пишався своїми баобабами!

– А твій лис… у нього вуха… наче роги… і надто вже довгі!

Маленький Принц знову засміявся.

– Хлопче, ти несправедливий, я ж не вмів нічого малювати, крім боа цілих і розрізаних.

– Ой, та й так годиться, – заспокоїв він, – діти знають!

Тож я намалював намордник. А як віддавав малюнок, мені краялося серце:

– Ти щось задумав і не кажеш мені…

Маленький Принц не відповів, а тільки повідомив:

– Знаєш, відколи я впав на Землю… завтра буде річниця.

Помовчавши, додав:

– Я впав тут неподалік…

І почервонів.

Я знову, не розуміючи чому, відчув дивну тугу. Але оговтався й запитав:

– Отже, тиждень тому, вранці, як я побачив тебе, ти не випадково гуляв тут самотній за тисячу миль від усіх населених місць! Ти повернувся на місце падіння?

Маленький Принц знову почервонів.

А я додав, вагаючись:

– Мабуть, через річницю?

Маленький Принц червонів і далі. Він ніколи не відповідав на запитання, та, коли червоніють, це означає «так», правда?

– Ох! – зітхнув я. – Боюся…

Але Маленький Принц урвав мене:

– Тепер ти повинен працювати. Тобі слід повернутись до твоєї машини. Я зачекаю тут. Приходь завтра ввечері…

Але спокою я вже не мав. Я згадав про лиса. Якщо дав себе приручити, є ризик, що доведеться плакати…

Поблизу від криниці тягнувся старий, де-не-де зруйнований мур. Повертаючись увечері другого дня від літака, я ще здалеку помітив Маленького Принца, що сидів зверху на мурі, спустивши ноги. Я почув його голос:

– Невже не пригадуєш? – запитував він. – Це аж ніяк не тут!

Чийсь інший голос, мабуть, відповів йому, бо ж він заперечив:

– Так-так! Це справді той день, але місце не те…

Я й далі йшов до муру, але ще нікого не чув і не бачив. А Маленький Принц знову заперечував:

– Звичайно. Ти побачиш, де починається мій слід на піску. Ти повинна лише зачекати мене. Вночі я буду там.

Я був метрів за двадцять від муру і однаково нічого не бачив.

Помовчавши, Маленький принц заговорив знову:

– А в тебе добра отрута? Ти певна, що я не мучитимусь довго?

Я зупинився, серце защеміло, але я й далі нічого не розумів.

– А тепер відійди, – сказав він, – я хочу зіскочити.

Тоді я опустив очі до підніжжя муру – і аж відсахнувся! Там, піднявши голову до Маленького Принца, скрутилась одна з тих жовтих змійок, які страчують людину за тридцять секунд. Я поліз у кишеню по револьвер і побіг, але змійка, почувши тупіт, поволі опала на пісок, наче струмінь води, що урвався, і, не дуже й поспішаючи, ковзнула між камінцями з тихим металевим шурхотом.

Я підбіг до муру якраз вчасно, щоб зловити блідого, мов сніг, хлопчика-принца.

– Що за вигадки! Тепер ти вже з гадюками розмовляєш!

Я розмотав незмінний золотавий шарф на шиї Маленького Принца. Змочив йому скроні, дав води. Запитувати про щось я вже не наважувався. Він зосереджено дивився на мене і пригорнувся, обнявши за шию. Я чув: його серце калатає, мов у пташки, яка вмирає, поцілена з гвинтівки.

– Я радий, – заговорив Маленький Принц, – що ти з’ясував, який там негаразд із твоєю машиною. Тепер ти зможеш повернутися додому…

– Звідки ти знаєш?

Адже я саме збирався розповісти, що всупереч усім сподіванням моя праця скінчилася успіхом!

Маленький Принц не відповів на запитання, але додав:

– Я теж сьогодні повертаюся додому…

І сумовито докинув:

– Це набагато далі… й набагато важче…

Я відчував, що відбувається щось незвичайне. Я пригорнув Маленького Принца, мов дитину, а проте мені здавалося, ніби він падає прямовисно в прірву, а я нічого не можу вдіяти, щоб затримати його…

Маленький Принц споважнів і задивився вдалечінь:

– Я маю баранця. І ящик для баранця. І намордник…

Він сумовито всміхнувся.

Я довго чекав. Відчув, що Маленький Принц мало-помалу зігрівається:

– Хлопчику, ти злякався…

Він звичайно злякався! Але тихенько розсміявся:

– Я ще більше злякаюсь увечері!..

Я знову відчув, як ціпенію від чуття непоправності. Я зрозумів: мені нестерпна думка, що я вже ніколи не почую цього сміху. Він був для мене як джерело в пустелі.

– Хлопчику, я й далі хочу чути твій сміх…

А він сказав мені:

– Цієї ночі виповниться рік. Моя зоря опиниться якраз над тим місцем, де я впав торік…

– Хлопчику, правда, це тільки лихе сновиддя: твоя розмова зі змійкою, нічна зустріч, зоря?..

Маленький Принц не відповів, а лише повторив: