Ліман Френк Баум - Дорога до Країни Оз

– Маєш рацію, – погодилася Дороті, – це розумно, Косматий чоловічку.

Ґудзик-Розумник з радістю вхопився за руку Косматого чоловічка, адже той мав у кишені Магніт Любові, тож малюк відразу полюбив дивну кудлату людину. Дороті стала праворуч від Косматого чоловічка, Тото – з другого боку.

Маленька компанія вирушила в дорогу в більш веселому та бадьорому настрої, ніж можна було припустити. Дівчинка звикла до незвичайних пригод і дуже любила їх. А куди б не пішла Дороті, Тото майже завжди слідував за нею, наче ягнятко святої Марії.

Ґудзик-Розумник не виявляв жодних ознак занепокоєння або страху, адже він все одно заблукав, а в Косматого чоловічка, швидше за все, взагалі не було рідного вогнища, й він почувався однаково щасливим всюди.

Так вони йшли досить довго. Раптом попереду над дорогою з’явилася велика арка. Коли мандрівники підійшли ближче, то побачили, що споруда покрита дуже красивим різьбленням і розкішними малюнками. На її верхній частині розташувалося безліч павичів з розгорнутими хвостами, їхнє пір’я було вимальовано з дивовижною майстерністю.

У центрі арки подорожні побачили велику лисячу голову, що дивилася на світ крізь окуляри з вельми розумним виглядом. Голову лисиці прикрашала маленька золота корона, оздоблена гострими зубами.

Поки мандрівники з цікавістю розглядали арку, з того боку несподівано з’явилися лисиці, одягнені в солдатську форму. На них були зелені сорочки й жовті штани, а маленькі круглі шапочки й високі черевики манили погляд яскраво-червоним кольором. Крім того, їхні довгі пухнасті хвости прикрашали великі червоні банти. Кожен солдат ніс дерев’яну шпагу, на гострому кінці якої страхітливо поблискував ряд відточених зубів. Коли Дороті побачила ці зуби, вона здригнулася.

На чолі колони марширував капітан. Його форму прикрашали золоті позументи, і він виглядав більш парадно, ніж прості солдати.

Подорожні не встигли ще нічого збагнути, як опинилися в колі лисиць, і їхній капітан закричав:

– Ми оточили вас! Ви – наші полонені!

– А що таке полонені? – запитав Ґудзик-Розумник.

– Полонені, отже, невільники, – відповів Капітан-лис, походжаючи з величним видом.

– А що таке невільники? – знову запитав малюк.

– Це такі, як ти! – відповів капітан.

Косматий чоловічок розсміявся.

– Добрий день, капітане, – сказав він, ввічливо кланяючись лисячій команді й особливо – командиру. – Сподіваюся, ви й ваші рідні в порядку.

Капітан-лис глянув на Косматого чоловічка, й різкі обриси його обличчя прояснилися й враз стали цілком приємними.

– Дякую, в нас все добре, – відповів він, і Дороті зрозуміла, що Магніт Любові подіяв, тож лисиці полюбили Косматого чоловічка. На жаль, Тото не знав цього: він досить сердито загавкав і спробував вкусити Капітана за ногу у відкрите місце між червоними черевиками і жовтими штанцями.

– Назад, Тото! – закричала Дороті й підхопила собаку на руки. – Це наші друзі.

– Так, ми друзі! – підтвердив капітан дещо здивованим тоном. – Спочатку я вирішив, що ви вороги, але, здається, ви справді наші друзі. Вам доведеться відправитися разом зі мною до Короля-Лиса.

– А він хто? – дуже серйозно запитав Ґудзик-Розумник.

– Король Лисеполя, лисячого королівства, великий і мудрий монарх, який очолює нашу спільноту.

– А що таке монарх і що таке спільнота? – поцікавився Ґудзик-Розумник.

– Малюк, будь ласка, не став стільки запитань.

– Чому?

– Справді, чому не ставити запитань? – вигукнув Капітан, із захопленням дивлячись на малюка. – Якщо не запитувати, нічого не дізнаєшся. Це істина. Мені шкода. Ти дуже розумний, малюк, якщо вдуматися, дуже розумний. А тепер, друзі, підемо, мій обов’язок – супроводжувати вас до королівського палацу.

Солдати стройовим кроком промарширували під арку, і разом з ними рушили Косматий чоловічок, Дороті, Тото й Ґудзик-Розумник. Перед ними постало красиве велике місто. Будинки з різнобарвного мармуру радували око. В їхньому оздобленні переважали зображення птахів і домашніх пернатих – павичів, фазанів, індиків, качок і гусей. Над входом до кожного будинку красувалася різьблена голова лисиці – зображення мешканця цього будинку. Що ж, від побаченого наші мандрівники мали дивне, але приємне враження.

Коли вони прямували вулицею, багато лисиць вийшли на веранди й балкони своїх будинків, щоб подивитися на незнайомців. Всі лисиці були красиво одягнені. Особи жіночої статі носили сукні з переплетеного пір’я, ефектно розфарбованого в найхимерніші відтінки.