Ліман Френк Баум - Дорога до Країни Оз

Дороті не забарилася. Вона з’явилася на порозі з капелюшком в руках і покликала:

– Ходімо, Косматий чоловічку, якщо хочеш, щоб я показала тобі дорогу до Олійних полів.

Дівчинка перелізла через огорожу. Незнайомець зробив так само. Він рухався повільно, заглиблений у свої думки, раз по раз спотикаючись на невеликих купинах, ніби не помічаючи їх.

– До чого ж ти розсіяний! – вигукнула Дороті. – В тебе втомилися ноги?

– Ні, маленька панно, справа не в ногах, всьому виною рослинність на моєму обличчі: це волосся так заважає в теплу погоду. Хоч би пішов сніг. А ти зраділа б снігопаду?

– Звичайно, ні, – відповіла Дороті, суворо глянувши на обшарпанця. – Якщо в серпні піде сніг, він погубить і кукурудзу, й овес, і пшеницю, дядько Генрі не збере врожай, збідніє й тоді…

– Ні! – вигукнув халамидник. – Гадаю, снігу не буде. Це наша стежина?

– Так, – відповіла Дороті, долаючи ще через одну огорожу. – Я проведу тебе до головної дороги.

– Спасибі, мила дівчинко. Ти хоч і юна, але дуже добра.

– Не кожен знає дорогу до Олійних полів, – завважила Дороті, підстрибом рушивши по стежці. – Але я часто бувала там з дядьком Генрі й зумію знайти її навіть із зав’язаними очима.

– Будь ласка, не зав’язуй очі, – з серйозним виглядом попрохав незнайомець. – Ти можеш помилитися.

– Це неможливо, – засміялася дівчинка. – Ось головна дорога. А нам потрібен другий поворот наліво. Ні, третій. Хоч, ні, мабуть, четвертий… Ану дивімося… Перша стежка – біля пенька, друга – біля нірки ховрашка, а потім…

– Що ж потім? – запитав халамидник, опускаючи руку в кишеню. Тото одразу вкусив його за палець. Незнайомець сказав «Ой!» і миттю витягнув руку з кишені.

Дороті нічого не помітила. Вона стурбовано дивилася на дорогу, затуляючи долонькою очі від сонячних променів.

– Пішли, – рішуче мовила вона. – Залишилося вже небагато, і я тобі покажу, як іти далі.

Незабаром вони підійшли до розвилки, звідки в різних напрямках розходилися п’ять стежечок. Дороті вказала пальцем на одну з них і сказала:

– Ось ця, Косматий чоловічку.

– Дуже вдячний, мила панно, – сказав незнайомець і попрямував по іншій дорозі.

– Куди ж ти? – закричала дівчинка. – Ти пішов зовсім не туди.

Він зупинився.

– Ти сказала, що ось ця дорога веде до Олійних полів, – сказав він, нервово сіпаючи пальцями бороду.

– Все правильно.

– А я не хочу потрапити до Олійних полів.

– Не хочеш?

– В жодному разі. Я просив тебе показати мені дорогу до Олійних полів, щоб не потрапити туди випадково.

– А! Так куди ж ти прямуєш?

– Мені все одно, панно…

Відповідь дивного незнайомця не тільки здивувала дівчинку, але й розсердила: виявляється, всі її старання намарне.

– Тут багато чудових доріг, – завважив халамидник, уважно озираючись і нагадуючи повільними поворотами свого тулуба вітряк. – Гадаю, звідси можна потрапити куди завгодно, в будь-яку точку світу.

Дороті теж озирнулася і з подивом роздивлятися околиці. Звідси справді стелилося багато доріг. Їх виявилося набагато більше, ніж раніше. Дівчинка спробувала порахувати стежки, знаючи, що їх має бути п’ять. Але коли вийшло сімнадцять, то здивувалася так сильно, що перестала рахувати: стежок було стільки, скільки спиць у колесі, й вони розбігалися в різні боки від розвилки, де зупинилися дівчинка та її дивний супутник. Аби Дороті продовжувала лік, то, ймовірно, додавала б деякі стежки по кілька разів.

– Боже мій! – вигукнула дівчинка. – Тут завжди було тільки п’ять доріг – головна та всі інші. А тепер… де ж головна дорога, Косматий чоловічку?

– Не можу сказати, мила панно, – відповів незнайомець, сідаючи на землю, ймовірно, стомлений довгим стоянням. – Хіба її тут не було хвилину тому?

– Здається, була, – промовила зовсім збита з пантелику Дороті. – І я бачила нірку ховраха і пеньок, але тепер їх тут немає. Всі ці стежки дуже дивні, і їх так багато! Як гадаєш, куди вони ведуть?

– Дороги, – зауважив халамидник, – не ведуть нікуди. Вони лежать нерухомо на своєму місці, й тому люди можуть йти по них.

Він засунув руку в кишеню і так швидко витягнув яблуко, що Тото не встиг цього разу вкусити його.

Песик висунув з кишені мордочку і загавкав так голосно, що Дороті з переляку відскочила назад.