Ліман Френк Баум - Дорога до Країни Оз

– Тото! – вигукнула вона. – Звідки ти взявся?

– Це я прихопив його, – пояснив Косматий незнайомець.

– Навіщо?

– Щоб він стеріг яблука в моїй кишені, а то раптом їх вкрадуть.

Тут космач однією рукою взяв яблуко і почав його жувати, а другою витягнув з кишені Тото й опустив на землю. Зрозуміло, Тото стрімголов кинувся до Дороті, заливаючись радісним гавкотом від повернутої свободи. Опинитися на волі було особливо приємно після неволі в темній кишені обшарпанця.

Дівчинка ласкаво погладила Тото по голові, а він сів перед нею, звісивши набік червоного язика й уважно дивлячись їй в обличчя коричневими оченятами, ніби запитуючи: «Що ж ми тепер робитимемо?».

Дороті не могла відповісти на це запитання. Вона тривожно озиралася, намагаючись знайти в навколишньому ландшафті знайомі прикмети. Але все навколо здавалося їй незвичайним і дивним. Між стежками рясніли зелені галявини, шелестіли листям дерева й кущі, але куди поділася ферма, звідки вона зовсім недавно вийшла? Та й загалом не було нічого знайомого – за винятком Тото й Косматого чоловічка.

На додаток до цих неприємностей Дороті стільки разів крутилася на всі боки, намагаючись зрозуміти, куди ж вона потрапила, що тепер уже не могла визначити, в якому напрямку треба шукати ферму. Дівчинка не на жарт стривожилася.

– Боюся, Косматий чоловічку, що ми заблукали – глибоко зітхнувши, сказала вона, дивлячись на незнайомця.

– Тут нічого боятися, – відповів халамидник, викидаючи недогризок і беручись жувати наступне яблуко. – Кожна зі стежок кудись веде, інакше їх просто не було б тут. Яка різниця, куди вони йдуть?

– Я хочу додому, – сказала Дороті.

– Будь ласка. Чому ж ти не йдеш?

– Тому що не знаю, якою дорогою мені повертатися.

– Це погано, – в замішанні похитав головою халамидник. – Дуже хотів би допомогти тобі, але, на жаль, не можу. Я зовсім не знаю тутешніх місць.

– Гадаю, що я їх теж не знаю, – сказала дівчинка і сіла на землю поруч із ним. – Дивно. Ще п’ять хвилин тому я була вдома і вийшла показати тобі дорогу до Олійних полів…

– Щоб я помилково не пішов по цій дорозі…

– А тепер я заблукала й сама не знаю, як потрапити додому!

– З’їж яблуко, – запропонував Косматий чоловічок, простягаючи Дороті рум’яне яблучко.

– Я не хочу їсти, – відповіла дівчинка, відштовхуючи його руку.

– Але завтра ти можеш зголодніти і тоді пошкодуєш, що відмовилася.

– Якщо я зголоднію, тоді й з’їм твоє яблуко.

– Але тоді, швидше за все, яблук вже не залишиться, – заперечив халамидник і почав сам жувати рум’яне яблучко. – Іноді собаки краще орієнтуються, ніж люди, і швидше знаходять дорогу додому. Може, Тото доведе тебе назад до ферми?

– Тото, ти знайдеш дорогу? – запитала Дороті.

Той енергійно завиляв хвостом.

– Дуже добре, – промовила дівчинка. – Ходімо додому.

Тото озирнувся й побіг по одній зі стежок.

– До побачення, Косматий чоловічку, – крикнула Дороті й побігла за Тото, але той незабаром зупинився й подивився на господиню, ніби щось запитуючи.

– О, не сподівайся, що я тобі що-небудь скажу, я не знаю, куди нам іти. Ти повинен сам знайти дорогу додому.

Але Тото нічим не міг допомогти. Він виляв хвостом, сопів, тряс вухами і знову повертався до того місця, де вони залишили обшарпанця. Потім він кидався до іншої стежки, знову повертався і мчав до наступної. Проте щоразу дорога здавалася йому незнайомою, і він розумів, що вона не приведе до рідної ферми. Нарешті, коли Дороті вже втомилася бігати слідом за Тото, захеканий песик сів поруч із волохатим незнайомцем й затих, полишивши всі спроби знайти дорогу додому.

Дороті теж присіла й глибоко задумалася. Вона іноді стикалася з незвичайними подіями, але сьогоднішня пригода здавалася їй найдивнішою з усіх. Загубитися поруч з будинком та ще в такому романтичному куточку Канзасу! Дороті була в розпачі.

– Твої рідні хвилюватимуться? – запитав косматий супутник, дивлячись на дівчинку своїми лукавими очима.

– Швидше за все, – зітхнувши, відповіла Дороті. – Дядько Генрі каже, що зі мною завжди щось трапляється, але врешті-решт я повертаюся додому ціла й неушкоджена. Може, він не хвилюватиметься, вирішить, що я скоро повернуся.

– Упевнений, що ти повернешся, – усміхнувся халамидник. – Ти знаєш, хороші дівчатка ніколи не потрапляють у біду. Я теж хороша людина, тож, сподіваюся, й мені не загрожують неприємності.