Ліман Френк Баум - Дорога до Країни Оз

Дороті з цікавістю глянула на незнайомця. Його одяг був суцільним дрантям, взуття – роздерте й діряве, волосся й борода жмутами стирчали в різні боки. Але усмішка здавалася ласкавою, а очі – добрими.

Дороті спитала:

– А чому ти не хотів потрапити до Олійних полів?

– Річ у тім, що там живе людина, яка винна мені п’ятнадцять центів, і якщо вона зустріне мене, то неодмінно захоче повернути борг. А я не бажаю мати гроші, моя мила.

– Чому? – здивувалася Дороті.

– Гроші роблять людей пихатими, а я зовсім не хочу стати таким. Я хочу, щоб мене любили. Поки в мене є Магніт Любові, всі, кого зустріну на шляху, любитимуть мене.

– Магніт Любові! А що це таке?

– Якщо ти нікому не розкажеш, я покажу його тобі, – відповів Косматий чоловічок тихим таємничим голосом.

– Тут нікому розбовтати секрет, крім Тото.

Халамидник ретельно обстежив одну кишеню, потім – другу, потім – третю. Нарешті витягнув маленький пакетик, загорнутий у м’який папір і зав’язаний мотузкою. Повільно розв’язав мотузку, розгорнув згорток і дістав шматочок металу, за формою схожий на підкову. Цей предмет, тьмяний і темний, не справляв належного враження.

– Ось чудовий магніт, що притягує любов, – схвильовано вимовив Косматий чоловічок. – Його подарував мені ескімос із Сандвічевих островів, хоч насправді там немає ніяких сандвічів. Поки магніт у мене, всі живі істоти, яких я зустріну, ніжно любитимуть мене.

– А чому ескімос не залишив магніт собі? – з цікавістю розглядаючи металевий брусок, запитала Дороті.

– Він втомився від загальної любові до себе й захотів, щоб його хтось зненавидів. Тому віддав магніт мені, а наступного дня його загриз гімалайський ведмідь.

– І ескімос не пошкодував, що розлучився з магнітом?

– Не знаю, він нічого не встиг сказати, – відповів Косматий чоловічок, ретельно загортаючи магніт, потім перев’язав пакунок і опустив його в кишеню. – Але ведмідь зовсім не здавався засмученим.

– Ти був знайомий з ведмедем? – поцікавилася Дороті.

– Так. Ми часто грали з ним у м’яч на Ікорних островах. Ведмідь любив мене, бо в мене був магніт. Я не дорікав ведмедю за те, що він загриз ескімоса, оскільки така його природа.

– Колись я знала голодного тигра, якому дуже хотілося поласувати вгодованими немовлятами, але він ніколи не зачепив жодної дитини, бо мав Совість.

– У гімалайського ведмедя, – зітхнув халамидник, – не було Совісті.

Кілька хвилин він мовчав, мабуть, порівнюючи випадки з ведмедем і тигром. Весь цей час Тото з великою цікавістю розглядав його. Песик, очевидно, згадував про прогулянку в кишені обшарпанця й розмірковував про те, як надалі уникнути подібної долі.

Нарешті Косматий чоловічок промовив:

– А як тебе звати?

– Дороті, – відповіла дівчинка й схопилася. – Але що ж нам тепер робити? Ми ж не можемо вічно тут сидіти!

– Виберімо сьому дорогу, – запропонував Кошлатий. – Сім – щасливе число для маленької дівчинки, яку звуть Дороті.

– Сьому з якого кінця?

– Звідки ти почала рахувати.

Дороті знову почала рахувати стежки: сьома виглядала так само, як всі інші. Однак халамидник піднявся з землі й рушив по ній, ніби був цілком впевнений, що саме цей шлях найкращий. Дороті й Тото пішли за ним.

Сьома дорога виявилася досить приємною – вона звивалася по зелених луках і полях, вкритих маргаритками й чемерицею, повз заліски з тінистими деревами. Але ніде не було видно жодного будинку й жодного разу їм не зустрілася жива істота.

Дороті починала побоюватися, що чудова дорога віддаляє її від рідної ферми: вона не бачила навколо нічого знайомого, звичного. Але, вочевидь, не варто було й повертатися назад, на розвилку, бо інша стежка могла б відвести її ще далі від будинку.

Дівчинка крокувала поруч з Косматим чоловічком, який, щоб скоротати час у дорозі, весело насвистував. Так вони йшли, поки не дісталися тінистої галявини, де ріс величезний каштан: тут дорога різко повертала. У тіні каштана сидів маленький хлопчик у матроському костюмчику і рив землю паличкою. Ймовірно, малюк сидів тут досить давно: яма була така велика, що в неї міг поміститися футбольний м’яч.

Дороті та її супутники вирішили відпочити. Хлопчик продовжував серйозно й наполегливо рити яму.

– Як тебе звати? – запитала дівчинка.