Ліман Френк Баум - Дороті та Чарівник у Країні Оз

– А кондуктор сказав, що на його пам’яті це був найсильніший землетрус.

– Правда? Тоді, напевно, я його проспав, – спантеличено мовив хлопчина.

Дівчинка трохи помовчала. У тиші чулося тільки цокання копит. Потім пасажирка поцікавилася:

– А як поживає дядько Генрі?

– Непогано. Вони подружилися з дядьком Гагсоном.

– Пан Гагсон – твій дядько? – запитала Дороті.

– Так. Дядько Білл Гагсон одружений на сестрі твого дядька Генрі. Виходить, ми з тобою – троюрідні брат і сестра, – здогадався хлопчик і дуже зрадів власному відкриттю. – Я працюю в дядька на ранчо за десять доларів на місяць і харчі.

– Ти впевнений, що це вигідна угода? – промовила дівчинка з деяким сумнівом.

– Для дядька Гагсона – так, дуже вигідна, а для мене – ні. Я ж блискучий працівник: працюю не гірше, ніж сплю, – додав хлопчина і знову розсміявся.

– Як тебе звати? – запитала Дороті, подумки зазначивши, що їй до душі цей веселун.

– У мене не надто милозвучне ім’я, – чомусь зніяковів він. – Повне – Зебеді, для своїх просто Зеб. Ти, значить, була в Австралії?

– Так, разом із дядьком Генрі, – відповіла Дороті. – Ми прибули в Сан-Франциско тиждень тому, тільки дядько Генрі одразу попрямував на Гагсонську ферму, а я на кілька днів затрималася у знайомих.

– А як довго пробудеш у нас? – запитав Зеб.

– Тільки один день. Завтра ми з дядьком Генрі вирушаємо назад до Канзасу. Адже так довго не були вдома, тож дуже скучили за домівкою.

Хлопчик ляснув батіжком свого великого кістлявого коня й задумався. Він хотів ще щось сказати своїй супутниці, але навіть не встиг відкрити рота, бо коляска раптом почала швидко розгойдуватися з боку в бік, а земля перед нею вмить здибилася. Наступної секунди пролунав оглушливий гуркіт, і Дороті побачила, як поруч із дорогою розверзлася земля, а потім глибока тріщина зімкнулася знову.

– О Боже! – закричала вона, вчепившись у залізні поручні. – Що це таке?

– Землетрус, це просто жахливий, великий землетрус… – обличчя хлопчини вмить побіліло. – Ми з тобою дивом врятувалися, Дороті.

Тим часом кінь став як укопаний. Даремно Зеб тряс віжками, підганяв його – ніщо не допомагало. Тоді хлопчик почав щосили бити тварину по спині батогом. Джим невдоволено заіржав і повільно потрусив по дорозі.

Кілька хвилин Дороті й Зеб сиділи мовчки. У повітрі пахло якоюсь великою бідою. Кожні кілька хвилин земля здригалася, двиготіла. Вуха Джима стали сторчма, тіло напружилося, наче струна. Час від часу він починав тремтіти як осиковий лист, і хоч біг не дуже швидко, але все одно на боках проступили плями поту.

Небо знову потемніло, над долиною зі зловісним плачем-завиванням пронісся вітер.

Раптом пролунав сильний тріск, і прямо під конем у землі утворилася величезна тріщина. Дико заіржавши від жаху, тварина звалилася в ущелину, тягнучи за собою коляску разом з пасажирами.

Дороті міцно вчепилася за сидіння, хлопчик зробив те саме. Обидва були настільки вражені, що не відразу зрозуміли, що відбувається.

З усіх боків їх оточував морок, і в цій жахливій темряві вони стрімко летіли вниз, щомиті чекаючи, що впадуть і розіб’ються об гострі скелі, або земля зійдеться над їхніми головами й поховає навіки у своїх надрах.

Моторошне відчуття падіння в безодню, морок, моторошні звуки… Це було більше, ніж Дороті могла стерпіти, тож на кілька миттєвостей дівча зомліло. Зеб, щоправда, не знепритомнів, але теж був страшенно наляканий і, втиснувшись у сидінні коляски, щомиті очікував на страшну розв’язку.

Коли Дороті отямилася, їхній політ тривав, але швидкість зменшилась. Щільний верх коляски правив за парашут, і тепер вони опускалися плавно, ніби парили в повітрі, що було б навіть приємно, якби пасажири не думали про смерть, котра загрожувала їм щохвилини, і про те, що чекає їх на дні цієї величезної ущелини. Над їхніми головами лунали розкати грому – це земля сходилася на місці недавньої тріщини.

Повз коляску раз по раз пролітало каміння та грудки глини. Діти не бачили їх, тільки чули, як вони барабанили по даху, а ще як верещить майже по-людськи Джим, коли його наздоганяє черговий камінь. Хоч насправді тварині було радше страшно, ніж боляче.