Френсіс Фіцджеральд - До зірок

– Там десь є шестиноге теля. Ви його бачили?

– Ні.

– Здається, це недалеко від моторалі. Ви туди не ходили?

– Ні, не ходила.

– Дивіться! Починають наповнювати повітряну кулю! Цікаво, о котрій почнеться феєрверк?

– А ви дивилися на феєрверки?

– Ні, я тільки сьогодні збирався глянути. А ви?

– Ох, я дивилася на них щовечора. Там працює мій брат, допомагає запалювати петарди.

– Ого!

Він подумки себе запитав: як відреагує її брат, коли дізнається, що його сестричку «підчепили» незнайомці? Його цікавило: чи вона не почувається так безглуздо, як і він? Вже, либонь, пізно, а він пообіцяв прийти додому не пізніше ніж о пів на восьму, бо інакше його нікуди завтра ввечері не відпустять. Безіл наздогнав Елвуда.

– Гей, Еле, – гукнув він, – куди ми йдемо?

Елвуд обернувся і підморгнув:

– У «Старий млин».

– Еге!

Безіл знову відстав – і побачив, що за час його нетривалої відсутності Ріплі з їхньою спільною супутницею взялися під руки. Крізь його тіло пробився струм ревнощів; він ще раз, пильніше, приглянувся до цієї дівчини й усвідомив, що вона навіть симпатичніша, аніж він думав. Бездонні карі очі наче прокинулися від блиску вогнів, немов і сама вечірня прохолода, ці очі обіцяли чимало бентежливих моментів.

Йому теж захотілося взяти її під руку, але момент був втрачений: ці двоє вже реготали – мабуть, без причини – в унісон. Спочатку дівчина запитала, чому він постійно хіхікає, а він тільки розсміявся їй у відповідь. Тепер обох душила нестримна хвиля реготу.

Безіл з огидою покосився на Ріплі.

– В житті не чув такого безглуздого реготу, – неприязно кинув він.

– Невже? – зареготав Ріплі Бакнер. – Невже, крихітко?

Від сміху Ріплі зігнувся навпіл, дівчина теж хихотіла. Мов струмінь крижаної води слово «крихітка» подіяло на Безіла. Від хвилювання він дещо забув – це схоже на те, коли каліка часом забуває про свою кульгавість, поки не почне бігти.

– Думаєш, що ти в нас великий хлопчик? – відізвався він. – У кого ти поцупив штани, га? У кого поцупив? – він вклав у цю тираду весь свій запал і ледь не додав: «Адже це штани твого батька», коли вчасно згадав, що батько Ріплі, як і його батько, помер.

Парочка попереду вже дійшла до входу «Старого млина» й чекала на них. Там панував затишок, і в дерев’яному мисі штучної ріки злегка погойдувалося пів дюжини човнів. Елвуд із дівчиною сіли на переднє сидіння, і його рука миттєво обійняла її за плечі. Безіл допоміг влаштуватися іншій дівчині на кормі й сів поруч, однак, пригнічений, навіть не чинив опору, коли між ними втиснувся Ріплі.

Човен відчалив, і вони відразу потрапили у безкраю лунку темряву. Десь попереду, в іншому човні, чулися співи; голоси було ледве чутно, і це здавалося романтичним. Що ближче вони підпливали, то більш таємничим ставав спів над звивистим каналом, а човни проходили майже поряд, розділені невидимим серпанком.

Три горлянки заволали й завили, а Безіл проявив винахідливість і спробував переспівати Ріплі, щоб реабілітуватися в очах красуні, та за мить, окрім його власного голосу й безперервних глухих ударів човна по дерев’яних берегах, лунала лише тиха ніч. Він, навіть не глянувши, зрозумів, що Ріплі вдалося обійняти дівчину.

Їх винесло в багряну заграву: це була сцена пекла зі злорадними демонами й грізними язиками паперового полум’я; тут він розгледів, що Елвуд та його дівчина сидять, притулившись щокою до щоки. Потім знову підкралася темрява, з якої доносився лишень ласкавий хлюпіт води та спів того ж хору. Якийсь час Безіл вдавав, нібито захоплений щебетом тієї капели: він намагався докричатися до співаків, пускаючи двозначні репліки на тему близькості. Тоді він зробив грандіозне відкриття: шаланду можна розгойдувати. Безіл тішився цією убогою розвагою, допоки лютий Елвуд Лімінг не обурився й не зарепетував:

– Гей! Що ти в біса робиш?

Урешті-решт, вони причалили біля виходу, і обидві парочки розімкнули обійми. Безіл понуро зістрибнув на берег.

– Дайте нам ще кілька квитків, – гаркнув Ріплі. – Ми хочемо ще!

– Без мене, – протягнув Безіл з ідеально вдаваною байдужістю. – Я маю вже йти.

Ріплі переможно зареготав. Дівчата захихотіли у від- повідь.

– Ну, бувай, крихітко, – глузливо вигукнув Ріплі.

– Стули пащеку! Бувай, Елвуде.

– Бувай, Безіле.

Човен йшов на другий заплив, руки знову торкнулися дівочих плечей.

– Бувай, крихітко!

– Бувай, здоровило! – заволав Безіл. – Де ти штани поцупив? Га? Де штани поцупив?